Українські народні звичаї беруть свій початок ще з язичницьких часів. Впродовж століть вони зливались з християнськими обрядами та звичаями й стали одним цілим. Упродовж життя вони супроводжували українців від самого народження і аж до смерті.
Сьогодні ми поговоримо……про ВУСА.
Найбільшим, найголовнішим українським родинним, громадським і релігійним святом у річному циклі зимових свят — „брумалій" — було в давнину свято „Корочуна''. Назву Корочун толкують різно: як свято дня, що ступнево збільшується (ніч скорочується), я,к назву соняшних променів, що входять з цього часу під земну кору і т. д. Але запевнити, що саме від спогаданого пішла назва — дуже трудно, та й неможливо.
Походження самого свята „Корочуна" також толкують різно. Одні теоретики-дослідники, як наприклад, відомий професор Харківського університету Потебня (1835-1891), виводить подібність наших свят від східньої мітології — іранської та індійської. Санскритські „Веди" та іранські „Авести" дуже багато подають близького до наших пісень та звичаїв.
Добре вам там спочивати і ще довго нас дожидати
Життя кожної людини - то цілий світ її радощів і печалей, злетів і падінь, удач і поразок, світ неповторний у кожного. Життя - незбагненне й неоціненне. Ніким і ніколи.
Життя - мов хмари. Минає молодість, минають миттєвості щастя, не зоглядівся, як за спиною стає ота, що з косою. Хочеш чи не хочеш цього, а вона прийде, зустріч з нею ще ніколи не вдавалося відмінити. Вона непідкупна, бо приходить і в хороми, і в бідну хату. На те воля Божа. Коли вона прийде, людина не знає.
Кажуть, що так було не завжди. Переповідають в Україні, що люди колись знали день власної смерті. В ті далекі часи панували на землі безладдя і печаль, бо ті, кому судився недовгий вік, покидали роботу й гуляли або журилися. З огляду на це Бог забрав у людей це знання, і тепер вони поводяться із своїм життям так, наче попереду в них вічність.
Важливою подією в житті селянської родини було весілля, багатий обряд якого до наших днів зберігся найповніше. У шлюб вступали рівні за своїм матеріальним становищем сторони. Заможні сім'ї з великою неохотою допускали споріднення з біднотою, а біднота також визнавала за краще брати собі рівних. Як кажуть подоляни: "Бери опанчу по своєму плечу". Але інколи, .виправити свій матеріальний стан, батьки силоміць, не зважаючи на бажання сина або доньки, віддавали їх у заможну родину.
Під час весілля особлива увага приділялась приданому, яке ділилось на дві частини: скриня і худоба. У скриню входили: одяг, килими, скатертини, рядна, полотно тощо. Крім того, дівчині часто давали «землю» (земельний наділ). За розміром приданого судили про працездатність і заможність молодої та рідних, воно до деякої міри визначало економічну самостійність і незалежність жінки в сім'ї чоловіка.
У багатьох сучасних весільних традицій дуже стародавні (а іноді й дивні) корені. Якщо вам цікаво звідки беруть початок ті або інші традиції на сучасному східно-українському весіллі, тоді читайте.
Викрадення туфельки. Раніше туфельку не крали. У нареченої просили поміряти туфельку її незаміжні подружки. І коли приміряння закінчувалося, та дівчина, який туфелька була впору, просила нареченого викупити взуття своєї дружини за певну плату. Таким чином, перевірялося наскільки заможне й багатий був наречений. Подружок нареченої або обсипали цукерками, або нагороджували подарунками, або слізно просили повернути туфельку "за просто так". Туфельку обов'язково повертали нареченій, але цей момент був дуже важливий для нареченого. Про нього ще довго говорили після весілля: багатий він чи бідний, добрий чи злий, щедрий або скнара. Викупом за туфельку традиційно вважалися цукерки, пряники й стрічечки. Адже на Україні стрічечки в косах носили тільки незаміжні дівчини. Викрадення нареченої Цей звичай існував ще в російських слов'ян. Наприклад, у вятичів і жителів півночі були гри "межі села": під час ігор, пісень і танців чоловіка вибирали собі наречених і вели до себе у вдома. Саме вираз ГРАТИ ВЕСІЛЛЯ нагадує древні ігри, який починалося придбання наречених. Цей обряд не був забутий завдяки вкоріненому на Київській
