«...Ціле літо сотається, невсипущо сюди-туди велика секретниця світу - бджола. Поклав би на ніготь - нема! Ану, заслабнеш темної задушливої ночі! А бджола тобі-ліку Янтарного з вулика до ятристого болю в скрипучих грудях: знімає, мов рукою. А як ота муха чинить мед, не пояснює уже двадцять віків: боїться конкуренції. Таке мізерне, а водить за носа ціле людство!..»
В.Бабляк. Жванчик.
Той еліксир вивчали Аристотель, Піфагор, оспівували в поезії Гомер, Вергілій, широко використовували у своїй практиці світила медицини Гіппократ, Авіценна, про бджільництво писав давній історик Геродот. Наш перший літописець Нестор зазначав, що в X столітті промисел цей процвітав у Київській Русі. «Хутра, віск і мед були найціннішими з того, що взагалі продукували землі Руської держави», писав М.Грушевський.
З давнини і Поділля звалося медоносним краєм за густі ліси-бори, за уквітчані сонячні галявини, за напоєні медом і росами трави, що покривали Подільські Товтри, названі народом Медоборами. Французький дослідник й археолог Блез де Віженер ще в 1573 році писав про Поділля: «...Країна на повнена медом і воском».
З опису м. Брацлава 1552 року: «На мед здесь большое изобилие; самого лучшего белого меда можно достать здесь без труда и издержек на пасеках и в местах, где сами пчелы без всякого досмотра заполняют пустые дупла в деревьях нанесенным медом. На содержание старост взимались доходы: от каждого человека, занимающегося торгом меда, -12 грошей... От воскобойни 10 коп грошей». У місті було 28 чоловік міщан, які володіли величезними пасіками.
Коваль - професія нині в селі рідкісна. Зруйнували сільське господарство так званими "реформами", зникли й кузні по селах, стали непотрібними кваліфіковані ковалі.
А споконвіків землероб і коваль йшли поруч - вони ростили хліб святий на землі-годувальниці. Адже в полі і на обійсті, в лісі і на тартаку (лісопильні), в селі і в місті протягом століть не обходилось без викуваних у кузні серпа і плуга, долота і сокири, підкови і борони, решітки чи завісів. Ковалі вважалися чи не найповажнішими людьми на селі. У випадку відсутності священика їх про сили дати благословення на шлюб молодятам.
У літописах, інших письмових джерелах мало відомостей про ковальську справу, а висвітлює її освоєння людиною в першу чергу археологічний матеріал, знайдений на розкопках городищ.
