Своїми руками

Перш ніж починати освоювати складне, але дуже цікаве мистецтво,
іменоване бісероплетінням, не завадить дізнатися трохи про його історію.
Вироби з намистин, бісеру, всяких скелець, нанизаних на кінський волос, травинку, а пізніше нитку і - вже в наш час - волосінь, відомі з найдавніших часів. Ще в Давньому Єгипті та Індії такими намистом прикрашали одяг, шию, руки, ноги ... та й зрештою, все, на що їх можна одягти, пришити, прив'язати, вплести і так далі. В Індії такі вироби називаються хар, в Ефіопії - Чале, в Болгарії, Румунії та Молдові - Гардан і Згарда, у Білорусі - пляценкі і горлячкі, в Україні - гердан і сиплянки в Литві - каролінес, в Узбекистані - зебігардан, у Словенії -- нагрделнікі і, нарешті, у Росії - ожерелкі, цепочки, гайтанки та "фенечки". Словом, де їх тільки не носять і як їх тільки не називають!
Скло навчилися робити в Давньому Єгипті 4000 років тому. І з того часу жінки втратили спокій. Ці різнокольорові блискучі кульки кого завгодно зведуть з розуму. Все, що виглядало одноманітно, нудно, сіро: одяг, взуття, головні убори тощо - люди прагнули прикрасити будь-якими доступними способами. Вишивали, розмальовували, чого тільки не нашивали! І все-таки про бісер не забували ніколи.

Для того, щоб зв'язати виріб, будують креслення, по якому визначають і розраховують кількість петель, довжину і ширину деталей. Для креслення жіночого, дитячого та чоловічого одягу мірки знімають однаково, виключення складають дві мірки - «висота бюста» і «ширина грудей», які можна застосовувати лише у жіночому вбранні.
Перед початком обмірів надягають установчий пояс, що фіксує лінію талії. Це може бути шнурок, вузька тасьма або гумка.
Так само, як при шитті, креслення для в`язаного виробу роблять на половину фігури (від середини переду до середини спинки), тому мірки обхватів і ширини записують у половинному розмірі і називають «напівобхват» або «половина ширини» (виняток - ширина плечей), а мірки довжини - повністю. По правій, більш розвиненій, стороні знімають мірки наступні: