ГАРБУЗ

=) РІДНЕ - МОДНЕ!

Статті

Мати-водиця - всьому цариця!

Чтв, 03/19/2009 - 15:38 -- Будячок

«Вода! Ти найбільше в світі...багатство...»

Скільки нашої пам'яті на землі, людина завжди тяглася до річки, до озерця, до джерела. Не було ще ні копанок, ні колодязів, ні цибатих журавлів над криницями, а наш предок пив воду, пив просто з джерела, просто з річок і озер, зі ще безіменних Бугу, Бужка, Росі, Дніпра... Черпав ту воду долонями, пригорщами, розгор­тав руками осоки й очерети, припадав устами до чистого пле­са, до прозорого, мов кришталь, джерела, вгамовував спрагу і брав силу.

У чистій воді Бугу та його сестер люди прали визолене, вибілене на сонці чи морозі полотно та білизну, в річках купалися, на водопоях напували худобу. Чи хто-небудь замислювався над тим, що ж таке вода? І що було б, якби на землі зникла вода?

Поховальна обрядовість

Чтв, 03/12/2009 - 23:01 -- Будячок

Добре вам там спочивати і ще довго нас дожидати

Життя кожної людини - то цілий світ її радощів і печалей, злетів і падінь, удач і поразок, світ неповторний у кожного. Життя - незбагненне й неоціненне. Ніким і ніколи.

Життя - мов хмари. Минає молодість, минають миттєвості щастя, не зоглядівся, як за спиною стає ота, що з косою. Хочеш чи не хочеш цього, а вона прийде, зустріч з нею ще ніколи не вдавалося відмінити. Вона непідкупна, бо приходить і в хороми, і в бідну хату. На те воля Божа. Коли вона прийде, людина не знає.

Кажуть, що так було не завжди. Переповідають в Україні, що люди колись знали день власної смерті. В ті далекі часи панували на землі безладдя і печаль, бо ті, кому судився недовгий вік, покидали роботу й гуляли або журилися. З огляду на це Бог забрав у людей це знання, і тепер вони поводяться із своїм життям так, наче попереду в них вічність.

Хата нашого роду

Чтв, 03/12/2009 - 17:51 -- Будячок

Наснились мальви, рута-м 'ята

І скрип криничний журавля,

І смерекова отча хата,

Яку давно покинув я...

Дитячих літ моїх колиска,

Моя порадниця свята,

Вона, як доля, рідна й близька,

Миліш її ніде нема.

М.Бакай.

Коли б запитали кожного з нас, який спогад і образ який найбільший винесли ви із свого дитинства? Багато з нас відповіли б: хата наша, дідівська й батьківська, білостінна архітектурна споруда й мистецький витвір рідного народу.

Хата - найперша оселя наша й колиска роду: Світла. Чиста. Зі своїми очима-вікнами на всі сторони світу. Яку ж роль відігравала вона у духовному світі подільського селянина?

Козак без люльки, як без коня

Птн, 03/06/2009 - 09:41 -- Будячок

Що таке люлька для козака? Люлька була оберегом, талісманом: вона зігрівала, у буквальному значенні цього слова, в походах; в ідвертала увагу від тяжких думок, навіювала приємні спогади. "Запалимо, браття, люльки, щоб дома не журилися", - зітхали ті, що були далеко від дому, на чужині. Розповідають, що тютюн та люльку придумав не хто інший, як сам чорт, щоб самітник, який мешкав у степу, не накоїв з нудьги і туги чогось злого.

"Хто не курить люльки і не нюхає табаки, той не вартий і собаки", - жартували з нудьгарів, які не переносили тютюнового диму і блукали подалі від курців. "Без люльки, як без жінки", -зітхали завзяті "люлькарі". Були серед козаків і такі, які заради доброї затяжки могли знехтувати і сім'єю. Якщо сам Сагайдачний "поміняв жінку на тютюн та люльку, необачний", то що казати про рядових козаків. Пригадуєте пісню "Ой; на горі та женці жнуть": "Мені з жінкою не возиться; а тютюн та люлька козаку в дорозі знадобиться.

Бджолярство на Поділлі

Птн, 02/27/2009 - 14:19 -- Будячок

«...Ціле літо сотається, невсипущо сюди-туди велика секретниця світу - бджола. Поклав би на ніготь - нема! Ану, заслабнеш темної задушливої ночі! А бджола тобі-ліку Янтарного з вулика до ятристого болю в скрипучих грудях: знімає, мов рукою. А як ота муха чинить мед, не пояснює уже двадцять віків: боїться конкуренції. Таке мізерне, а водить за носа ціле людство!..»

В.Бабляк. Жванчик.

Той еліксир вивчали Аристотель, Піфагор, оспівували в поезії Гомер, Вергілій, широко використовували у своїй практиці світила медицини Гіппократ, Авіценна, про бджільництво писав давній історик Геродот. Наш перший літописець Нестор зазначав, що в X столітті промисел цей процвітав у Київській Русі. «Хутра, віск і мед були найціннішими з того, що взагалі продукували землі Руської держави», писав М.Грушевський.

З давнини і Поділля звалося медоносним краєм за густі ліси-бори, за уквітчані сонячні галявини, за напоєні медом і росами трави, що покривали Подільські Товтри, названі народом Медоборами. Французький дослідник й археолог Блез де Віженер ще в 1573 році писав про Поділля: «...Країна на повнена медом і воском».

З опису м. Брацлава 1552 року: «На мед здесь большое изобилие; самого лучшего белого меда можно достать здесь без труда и издержек на пасеках и в местах, где сами пчелы без всякого досмотра заполняют пустые дупла в деревьях нанесенным медом. На содержание старост взимались доходы: от каждого человека, занимающегося торгом меда, -12 грошей... От воскобойни 10 коп грошей». У місті було 28 чоловік міщан, які володіли величезними пасіками.

Дзвони радості і торжества життя

Птн, 02/27/2009 - 09:30 -- Будячок

Історично так склалося, що Україна завжди була великою дзвоновою державою. Споконвіків українці любили і берегли дзвони і не шкодували коштів на виготовлення нових. Велику кількість їх відливали а Україні наші вітчизняні майстри, і замовляли в Росії, купували за кордоном.

Дзвони... Почувши їх мелодійний спів, чи не хочеться вам, люди, прислухатись до його чарівної гармонії та спробувати і розгадати утаємничений зміст? Мелодії дзвонів лунали над кожним містом, над кожним селом, були окрасою свята, передавали голос віків, наш нерозривний зв'язок з минулим, його традиціями і звичаями. У дитинстві здавалося, що саме і завдяки дзвонам свято витало в повітрі, западало глибоко в душу, і особливо на Великдень під ті дзвони хотілося обійняти свою Землю... Кажуть, що через мелодію дзвонів сам Господь промовляє до людей. Мабуть, тому до них завжди ставилися з величезною шаною.

Ковальство на Поділлі

Суб, 02/21/2009 - 23:06 -- Будячок

Коваль - професія нині в селі рідкісна. Зруйнували сільське господарство так званими "реформами", зникли й кузні по селах, стали непотрібними кваліфіковані ковалі.

А споконвіків землероб і коваль йшли поруч - вони ростили хліб святий на землі-годувальниці. Адже в полі і на обійсті, в лісі і на тартаку (лісопильні), в селі і в місті протягом століть не обходилось без викуваних у кузні серпа і плуга, долота і сокири, підкови і борони, решітки чи завісів. Ковалі вважалися чи не найповажнішими людьми на селі. У випадку відсутності священика їх про сили дати благословення на шлюб молодятам.

У літописах, інших письмових джерелах мало відомостей про ковальську справу, а висвітлює її освоєння людиною в першу чергу археологічний матеріал, знайдений на розкопках городищ.

Неділя-весілля

Суб, 02/21/2009 - 23:00 -- Будячок

У неділю зрання починали збиратися до шлюбу. Дівчата, дружки і світилки, чіпляли буярам заздалегідь приготовлені "квітки". При цьому співали:

Тряси, буяре, кишеню,

Витрясай грошей жменю.

Клади на тарілку

За хорошу квітку.

Хлопці жартували, торгувалися, кидали на тарілку копійки, на що дівчата відповідали піснею:

Треба було не боярити (2)

Треба було день молотити,

На квіточку заробити.

Боярин застидався,

За двері заховався,

З-за дверей виглядає,

Бо він грошей не має.

Весільні звичаї подолян

Суб, 02/21/2009 - 22:50 -- Будячок

Важливою подією в житті селянської родини було весілля, багатий обряд якого до наших днів зберігся найповніше. У шлюб вступали рівні за своїм матеріальним становищем сторони. Заможні сім'ї з великою неохотою допускали споріднення з біднотою, а біднота також визнавала за краще брати собі рівних. Як кажуть подоляни: "Бери опанчу по своєму плечу". Але інколи, .виправити свій матеріальний стан, батьки силоміць, не зважаючи на бажання сина або доньки, віддавали їх у заможну родину.

Під час весілля особлива увага приділялась приданому, яке ділилось на дві частини: скриня і худоба. У скриню входили: одяг, килими, скатертини, рядна, полотно тощо. Крім того, дівчині часто давали «землю» (земельний наділ). За розміром приданого судили про працездатність і заможність молодої та рідних, воно до деякої міри визначало економічну самостійність і незалежність жінки в сім'ї чоловіка.

Весільний понеділок

Суб, 02/21/2009 - 22:35 -- Будячок

Весілля продовжувалось. Якщо в суботу і неділю була розвага в основному для молоді, то в цей день веселилися старші родичі, сусіди, друзі, добрі знайомі. Понеділок також багатий весільними обрядами.

Ранком старший буярин брав миску з водою і рушник та йшов умивати молодих, вітав їх з новим життям. А старша сваха при ходила дивитися на сорочку молодої, чи є на ній «калина» або «те, що треба». Як є «калина», то молоду підперізували червоним поясом і вели з молодим до хати. Молода віталася з усіма і починала порядкувати в хаті: замітала, застеляла по-своєму ліжка, складала подушки. Тоді сідали за стіл сні дати. Співали:

Слава Богу, сина оженила,

Слава Богу, невістки діждалась.

Я не буду в печі палити,

І не буду їсти варити.

Я не буду хатоньки мести,

Тільки буду порядочок вести.

Як палила, так будеш палити,

Як варила, так будеш варити.

Тільки тої слави,

Що невістки дочекалась.

Сторінки

Підписатися на Статті

Опитування

Подобається оновлений сайт?

Лічильники