Статті

Важливим структурним компонентом весільного обряду, з якого починалося власне весілля, було дійство у домівках молодої і молодого - дівич-вечір, вінкоплетини, гільце. У молодої такий вечір відзначався особливою ліричністю, бо символізував її перехід не тільки у жіноцтво, а й в іншу родину, розлуку з рідною домівкою, подругами. Молодіжний вечір зафіксований на всій території України, але мав різні назви: дівич-вечір, вечорниці, вінки, вінкоплетини, деревце, друщини і т.п.
На вінкоплетини дівчина запрошувала своїх подруг та всіх дівчат (малих і великих) з вулиці, де жила, а то й з усього села. Також і тих молодиць, які вміли майстерно плести вінки. Приносили барвінок, кольоровий папір (в окремих селах по барвінок ходили до лісу разом із молодою), сідали навколо столу плести вінок молодій. Починали піснею:

Здавна оселя кожного українця була в рушниках: тканих, вишиваних. Давня народна мудрість зауважила, що людина тричі буває дивною, тобто пройнята вищим духом: коли народжується, одружується, помирає. У трьох основних обрядах в житті людини рушник відігравав головну роль магічних дій:

1) піднімання - народжене немовля тричі піднімали на рушнику вгору - злітала душа, злітало тіло у високості, щоб праведна дорога з небес послалася дитині;
2) ставання - одружувалася людина - у парі ставала на рушник, щоб вирушити в щасливу дорогу нового життя; а цій обрядодії передували інші дійства з рушниками: ними пов'язували весільних старостів; батьки з хлібом на рушнику благословляли молодих до шлюбу і зустрічали вже одружених на порозі хати; над молодими на покуті був розпростертий рушник як високе небо;
3) опускання - в землю на рушниках опускали домовину, на могилі пов'язували рушником хрест.

Історія народної вишивки на Україні сягає своїм корінням у глибину віків. Дані археологічних розкопок та свідчення мандрівників і літописців доводять, що вишивання як вид мистецтва на Україні існує з незапам`ятних часів. Вишивкою , за свідченням Геродота , був прикрашений одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків ,які датуються VІ ст., при дослідженні показали ідентичність не лише одягу ,а й вишивки українського народного костюма XVIII-XIXст. Арабський мандрівник Х ст.н.е. у своїх розповідях про русів зазначає,що вони носили вишитий одяг. На жаль , пам`ятки української вишивки збереглись лише за останні кілька століть , але й цього достатньо , щоб виявити, що елементи символіки орнаментів української вишивки співпадають з орнаментами, які прикрашали посуд давніх мешканців території України доби неоліту , трипільської культури .

Вишиванням споконвіку займались жінки ,які з по-коління впокоління передавали найтиповіші,найяскравіші зразки орнаменту, кольору, вишивальну техніку. Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості, різняться між собою орнаментом , технікою виконання та гамою барв .

Протягом багатьох віків безпосередній конкретний зміст символів на вишивках втрачався , але традиції використання їх не зникли. За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи : геометричні, рослинні , зооморфні (тваринні) й відображають елементи символіки стародавніх вірувань, культів .

Весілля, весілля!

З такої запальної пісні починається майже кожне подільське весілля. Весілля - це велична і чудова подія як для молодят, так і для їх рідних, адже закохані розпочинають власне духовне життя, створюючи сім'ю.
Обряд весілля прийшов до нас з давніх-давен. Структура традиційного весільного обряду українців побудована на принципі організації ритуальної діяльності колективу навколо індивідуального життя людини. Побудова такої діяльності навколо основних моментів життєвого циклу особи (народження, одруження, смерть) має ініціативний характер. Традиційний весільний обряд в Україні є системою обрядових дій, пов'язаних з певними дійовими особами (весільні чини) і предметами (символи, атрибути).
Здавна на Поділлі (зокрема на Тернопільщині) віруючі люди віддавали перевагу шлюбові, оскільки вірили, що спочатку шлюб укладається на небі, а потім на землі.