Петро Конашевич-Сагайдачний — одна з найвидатніших особистостей від початку й до кінця історичного існування козацтва в Україні. Народився він на Галичині, у місті Самборі, і належав до шляхетської, цебто дворянської родини. Освіту здобув у місті Острозі, на Волині, у славетному училищі князів Острозьких, що вважалося свого часу центром «наук поштивих» для усієї південно-західної Русі, а також в училищі львівського братства і вже по тому вирушає до Києва, а з Києва — до запорожців. Скільки часу він розправляв свої могутні крила в Запорожжі — невідомо. Достоту відомо лише те, що з самого початку XVII сторіччя Сагайдачний здійснив із запорожцями ряд морських походів до турецьких фортець і вславився як грізний і непереможний ватажок низових козаків. Року 1605-го він здобув фортецю Варну, а 1616-го знищив дотла кримське місто Кафу, теперішню Феодосію, спалив і потопив багато турецьких суден-каторг, визволив з неволі тисячі полонених християн і навів жах на самого падишаха, верховного володаря мусульман.
Чутки про подвиги Сагайдачного супроти турків і татар з пониззя Дніпра невдовзі дійшли і до столиці Польщі. І коли королевич Владислав потрапив у скрутне становище під Москвою, польський уряд запропонував Сагайдачному надати йому допомогу. Сагайдачний висунув перед королем та сенатом дві умови: визнати козацьким станом усе населення Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств і визнати офіційно самого Сагайдачного гетьманом усього козацького війська, в чому польський уряд доти завжди відмовляв козакам, коли вони самовільно обирали собі гетьмана. Коли ж і король, і сенат дали на те згоду, Сагайдачний з двадцятитисячним козацьким військом вирушив навесні 1618 року з України до Москви і допоміг Владиславові укласти вигідний для Польщі мирний договір.
Після повернення в Україну з узаконеним титулом гетьмана Сагайдачний почав порядкувати в ній як повновладний правитель, і невдовзі виявилося, що цей широких поглядів, спокійний і наполегливий, з твердою волею чоловік має безперечний хист великого адміністратора. Сагайдачний виступив відвертим ворогом унії та мужнім оборонцем православ’я і зумів відбити всі напади польської пропаганди не зброєю, а власне словом і розумною тактикою щодо уряду Речі Посполитої. Щоб дати церкві в Україні прямого й законного оборонця Сагайдачний домігся згоди польського уряду на те, аби єрусалимський патріарх Феофан, який проїздив з Москви через Україну, висвятив на митрополита Йова Борецького та, крім того, шість єпископів на різні провінційні кафедри. Усі семеро святителів стали перегодом великими захисниками православної церкви та української людності.
Не обмежуючись обороною православ’я та влаштуванням церковних справ, Сагайдачний водночас багато зробив також у справі військового управління України. Зокрема, він збільшив своє військо, яке відтоді доходило до 40 тисяч, розширив козацьку територію, поєднавши до козацьких полків Сіверську та Київську землі; розділив військо козацьке на полки й випровадив з козацьких міст усіх панів. Не задовольнившись усім цим, Сагайдачний поновив за свій кошт колишні братства, поруйновані ворогами православ’я, заснував нові для боротьби за православ’я та українську народність і дбав про заведення нових училищ та шкіл для навчання в них дітей з усіх верств українського населення. Скрізь він діяв відкрито, твердо, впевнено.
Таким чином, Сагайдачний зробив те, що козацька справа з суто станової, якою вона була раніше, стала всенародною, козаки, які раніше захищали тільки свої станові інтереси, тепер виступили захисниками всього населення, оборонцями всієї української землі, поборниками православної віри та православних церков.
Діючи впевненою рукою в Україні й сміливо відстоюючи суто національні інтереси, Сагайдачний водночас зумів триматися на мирній нозі й з урядом Речі Посполитої. Останньою справою гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного на користь поляків був його похід проти турків 1621 року під фортецю Хотин. У той час Польщі загрожувало страшне лихо: проти неї пішов війною сам турецький султан Осман. Польський король Сигізмунд III звернувся з проханням до гетьмана Сагайдачного допомогти королевичу.
Знаючи, що поляки покладали свої надії головним чином на гетьмана Сагайдачного, турки всі удари намагалися спрямувати на козаків, прагнучи за всяку ціну здолати їх. Проте козаки, керовані мужнім і досвідченим у військовій справі гетьманом, не лише відбили всі ворожі приступи, а й навіть самі увірвалися до турецького обозу, і якби їм прийшли на допомогу поляки, то безперечно оволоділи б ним. Під час цього приступу козацький вождь дістав тяжке поранення, яке завдавало йому великих страждань. Війна тривала цілих шість тижнів, і зрештою грізний Осман почав просити у поляків та козаків миру. Його й було укладено з вигодою для Польщі та на вічну славу гетьмана Сагайдачного.
Опікуючись постійно то школами, то братствами, то церквами, то шпиталями, гетьман Сагайдачний дуже страждав від рани, одержаної на війні. Нарешті, не витримавши фізичних мук і виконавши всі обов’язки справжнього православного християнина, завершив свої нелегкі земні дні у 1522 році.
Категорія:
