Сьогодні ми почнемо серію статей про національний продукт – гарбуз. Про його символіку, значення та…смак.
Частина перша.
Гарбуз у весільні обрядовості.
Чому саме його іноді давали на відмову.
Українці завжди славились своїми працьовитими руками, завзяттям до роботи та вміння працювати на землі. Навіть на малесенькому клаптику городу міг бути (і часто був) цілий фестиваль овочів. Згадаймо хоча б уривок з «Зачарованої Десни» Олександра Довженка : « До чого ж гарно і весело було в нашому горoді! Ото як вийти з сіней та подивись навколо - геть-чисто все зелене та буйне. А сад було як зацвіте весною! А що робилось на початку літа - огірки цвітуть, гарбузи цвітуть, картопля цвіте.
Цвіте малина, смородина, тютюн, квасоля. А соняшника, а маку, буряків, лободи, укропу, моркви! Чого тільки не насадить наша невгамовна мати. - Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає з землі всяка рослиночка, ото мені радість,- любила проказувати вона. Город до того переповнявсь рослинами, що десь серед літа вони вже не вміщалися в ньому. Вони лізли одна на одну, переплітались, душились, дерлися на хлів, на стріху, повзли на тин, а гарбузи звисали з тину прямо на вулицю. А малини - красної, білої! А вишень, а груш солодких, було. як наїсися,- цілий день живіт як бубон. І росло ще, пригадую, багато тютюну… А вздовж тину, за старою повіткою, росли великі кущі смородини, бузини і ще якихось невідомих рослин…» Як бачимо, городини садили багато і різноманітної, але чому так багато приділялось уваги гарбузам? Є безліч пісень, казок, повістей, приказок, навіть народних лайок, де згадується гарбуз. Чому на сватання на відмову давали гарбуза? Чому саме його, а не грушку, чи огірок, наприклад? Для початку заглянемо в Великий тлумачний словник української мови та побачимо значення цього слова. Отже, гарбуз (зменшено-пестливі — гарбузик, гарбузець; збільшені — гарбузяка, гарбузище) — городня сланка рослина з великими круг¬лими або овальними плодами, а також плід цієї рослини; разом з тим у давніх піснях виступає символом господаря, голо¬ви роду і самого роду як такого: «Хто любить гарбуз, гарбуз, А я люблю дині, А хто любить госпо¬даря, А я господиню»; «Котиться гарбуз по городу, Питається свого роду: — Ой чи живі, чи здорові Всі родичі гарбузові?». По невеличких тичинках вився горох, квасоля, а гарбузи, розпустивши широке листя, наче шнуром, кругом обводили невеличкі грядочки (Панас Мирний); Червоновидий, як гарбузик (Грицько Григоренко); Вид — як волоський гарбузяка (Ганна Барвінок); фразеологізми: дати (піднести) гарбуза — відмовити тому, хто сватається; дістати (покуштувати, з’їсти) [печеного] гарбуза — одержати відмову під час сватання. Сватало її багато парубків, так во¬на всім гарбузів давала (казка); Стецько, діставши гарбуза від Уляни Шкуратової, пішов із Слобожанщини аж до Львівської землі (Остап Вишня); прикметник: гарбузовий — у сполученнях: родичі гарбузові, ді¬ти гарбузові — вказує на некровних (несправжніх) родичів, дітей. Діти мої гарбузові, чи ви хворі, чи здорові! На мою думку першою причиною чому фігурував гарбуз на сватанні – це його розмір. Ні для кого не секрет, що гарбуз є найбільшою городиною, в США навіть виростили гарбуз масою в 302 кг! Другою причиною схильна вважати звичайний час сватань - це була пізня осінь, коли усі польові роботи закінчувались, швидко темніло, люди спокійно готували до зустрічі зими. А гарбуз може витримувати і доволі низькі температури, при цьому його поживні властивості і зовнішній вигляд не втрачаються. Третьою ж причиною є те, що гарбуз вважався «головним» на городі, батьком роду. Цьому є підтвердження народна пісня
«Ходить гарбуз по городу».
Ходить гарбуз по городу, Питається свого роду:
— Ой, чи живі, чи здорові Всі родичі гарбузові?
Обізвалась жовта диня, Гарбузова господиня:
— Іще живі, ще здорові Всі родичі гарбузові!
Обізвались огірочки, Гарбузові сини й дочки:
— Іще живі, ще здорові Всі родичі гарбузові!
Обізвалася морквиця, Гарбузовая сестриця:
— Іще живі, ще здорові Всі родичі гарбузові!
Обізвались буряки, Гарбузові свояки:
— Іще живі, ще здорові Всі родичі гарбузові!
Обізвалась бараболя, А за нею і квасоля:
— Іще живі, ще здорові Всі родичі гарбузові!
Обізвався старий біб: — Я піддержав увесь рід!
— Іще живі, ще здорові Всі родичі гарбузові!
Древні греки вважали гарбуз священною рослиною, і з великою шаною та обережністю використовували його в деяких обрядах , вживали в їжу та виготовляли лікувальні мазі. Як же ж двали гарбуза на сватанні.
Сватання (сватанки, змовини, брання рушників, рушники, згодини, слово). Починалося сватання, коли посли від молодого (старости, свати, сватачі, посланці) йшли до батьків обранки укладати попередню угоду про шлюб. Свататися було прийнято у вільний від польових робіт час (на М'ясниці та від Паски до Трійці). Зі старостами до дівчини йшов парубок, на Поділлі — ходили і його батьки. Дівчина пов’язувала сватів рушниками, а обранця, на знак згоди – хусткою.
Однак, бували і випадки, коли дівчина не давала згоди на одруження. На знак відмови вона повертала старостам принесений ними хліб або ж підносила молодому гарбуза чи макогона. Тоді про хлопця казали, що він ухопив гарбуза або облизав макогін. Щоб уникнути сорому, часом посилали "розвідника", котрий мав довідатися про наміри дівчини та її батьків, або йшли свататися пізно ввечері, аби люди не бачили. Якщо ж «наречений» дуже допік, то могли і макогона до коня прив’язати, щоб усі люди бачили.
Так гарбуз став і легкою лайкою — «гарбуз твоїй матері», «гарбуз батькові твоєму печений!», «гарбуз мамі, а татові диня!»); тому народ застерігає: «Глядіть, щоб вам гарбуза не піднесли!», «Коли б вам гарбуз не покотився!» або й бажають: «Бодай вам гарбуз стелився!»; символіка рослини, можливо, якимось чином пов’язана з її властивостями; вживання гарбузових страв заспокійливо діє на організм, стримує статевий потяг; можна думати, юнак, якому судився гарбуз, вимушений був пригоститися ним, унаслідок чого інтерес до дівчини пропадав; це було не стільки образливо, скільки тактовно й мудро. Для хлопця це вважалося ганьбою. Він виходив з гарбузом в руках і всі сусіди бачили по цій гарбузі, що дівчина відмовила хлопцеві. Іноді молоді дівчата прикрашали гарбуз стрічкою. Це була як натяк, щоб хлопець вдруге не надумав свататися. Ось чому в старовину хлопці так боялися отримати від дівчини гарбуз у подарунок. Якщо хлопець подобався дівчині і вона хотіла вийти за нього заміж, гарбуз хлопцеві не виносилася. З цього гарбуза надалі варили кашу. Цей дуже поширений у середовищі українського селянства “відмовний” ритуал одержав значну популярність також і серед частини польської шляхти, а також мешканців деяких білоруських та південноросійських територій (Воронежчина, Кубань, Ставропілля) .
