Виготовлення паперу відоме давно. На українських землях до 1917 року працювало 32 паперових фабрики, а були ще й дрібні підприємства.
Перше дослідження з історії виробництва паперу в Україні опублікував у 1844 році у Львові історик Денис Зубрицький.
Огляд папірень подав у «Нарисах з історії української промисловості» (1936, Львів) В.Січинський.
У 1974 році у київському видавництві «Наукова думка» вийшла книга Ореста Мацюка «Папір та філіграні на українських землях (XVI – початок ХХ ст.)». Автор довгий час працював у Центральному державному історичному архіві у Львові. Матеріал для книги збирав у відділах рукописів бібліотек й архівах тодішньої УРСР, а також в Москві і Ленінграді, Польщі. Побував у багатьох населених пунктах України, де колись були папірні, і на всіх діючих тоді фабриках паперу.
О.Мацюк зібрав колекцію водяних знаків-філіграней, які допомогли відтворити розвиток папірництва на українських землях.
Слово «філігрань» походить з італійської мови і первісно означало вид ювелірної техніки: виготовлення предметів з тонких золотих, срібних дротиків і металевих зерен, майстерно сполучених у мережану сітку; у переносному значенні «філігранний» - той, що відзначається найтоншою роботою; «філігранний папір» - папір з водяними знаками; філігрань.
Архівні джерела, зазначає дослідник, дуже бідні на відомості з історії виробництва паперу. Часто саме водяні знаки допомагають встановити факти існування папірень і точно датувати написання друкованих чи рукописних документів.
На філігранях XVI-XVII століть переважають герби шляхетських родів та міст, будь-які літери відсутні. В.Січинський, відомий історик і мистецтвознавець, твердить, що «водяні знаки на папері українських папірень XVIII ст. ішли за зразками західноєвропейськими і звичайно відображали герби власників, фундаторів або початкові літери підприємства, або одне і друге разом».
Філіграні к.XVIII – першої половини XIX ст., якими позначався папір на українських землях, мали прізвище власника папірні чи майстра і назву населеного пункту, де знаходилась папірня.
О.Мацюк значну увагу приділив вивченню водяних знаків, матеріали своїх досліджень друкував у «Науково-інформаційному бюлетені Архівного управління УРСР» та у збірниках наукових конференцій з архівознавства.
Докладні відомості про папірні на українських землях маємо із першої половини XVI ст. Поділля ж «довгі часи не бачило друкарства і постійної друкарні не знало власне аж до XIX віку». «Було лише декілька короткотривалих друкарень польських. Поділля для Польщі було багатою житницею, вона обома руками брала з нього, але й обома руками нищила його» (І.Огієнко).
То й папірні тут появилися в самому кінці XVIII-XIX століттях.
На Поділлі до найдавніших, мабуть, належить папірня в с.Карабчіїв Кам’янецького повіту, про яку є тільки одна згадка в описі Збаразького князівства і Карабчієва 1756 року.
Вже в 1797р. існувала папірня в с.Мартинівці Літинського повіту, належала вона А.І.Орловському. Виробляла досить багато продукції: папір писальний, друкарський, картузний, бібулу, мала великі прибутки. Час ліквідації папірні невідомий.
Вперше в документах 1797 року згадується і папірня в с.Снітівці Летичівського повіту продукцію продавала в навколишніх місцевостях. На папірні працював один майстер і один робітник, згодом – два робітники. О.Мацюк подав її орис з 1801 року: «Будівлі дерев’яні, одна кімната – 4 сажні, веритуба на 5 сажнів, ступниця на 5 сажнів».
Згадується папірня в Снітівці в описі Подільської губернії 1800р.: належала поміщику Семену Биховському, виготовляла папір для письма середньої якості, картузний і бібулу.
В 1823 році папірню здали в оренду.
Паперова фабрика у 1800 році була в м-ку Межирові – поміщика Андрія Орловського, на ній виготовляли в рік паперу першого сорту – 900, другого – 1200 й останнього – 1350 стосів, окрім того випускала два сорти паперу для друку – близько 2085 стосів.
У селі Миньківці Ушицького повіту поміщик Мархоцький близько 1802 року заснував друкарню. О.Мацюк припускає, що тоді була заснована папірня, яка виготовляла папір для потреб цієї друкарні.
І.Огієнко вважає, що друкарня в Миньківцях постала 1792 року.
Папірня процвітала до 1824 року і виробляла доброякісний папір для друку. У 1829р. друкарня перейшла у власність її директора Ю.Вагнера і була вивезена ним до Дунаєвець. Тоді й занепала папірня, бо стала непотрібною.
З кінця XVIII ст. до 1855 року існувала папірня у с.Папірні Кам’янецького повіту. Згадує про неї краєзнавець і статистик Поділля В.Гульдман у списку населених пунктів Городоцької волості у праці «Населенные места Подольской губернии. Алфавитный перечень населенных пунктов» (К.-П., 1893).
Є. Сіцінський зазначає, що с.Папірня утворилось на місці паперової фабрики, відкритої тут біля 1820 року. Зафіксована папірня і в описі Подільської губернії 1800р.: «у селі Папірня, що належить поміщикам Рудковському, Сачковському і Гавронській, виробляється лише обгортковий папір».
До 1823 р. належить перша згадка про папірню в с.Проскурівці Ушицького повіту. Вона належала землевласникові Маковецькому, працювало тоді в ній 9 робітників, які виготовляли писальний, друкарський папір і бібулу. У другій половині XIX ст. папірню обладнали папероробною машиною.
Фабрика діяла безперебійно до 1916 року. Дослідник історії папірництва на українських землях О.Мацюк подає таблицю виробничої діяльності Проскуровецької фабрики за 100 років (1825-1923) і відомості про кількість робітників. Найменше робітників працювало у 1873 р. – 18, найбільше у 1916 році – 52. Найбільше паперу було вироблено у 1881 р. – на 40488 крб., а задіяно було 22 робітники.
Навесні 1907 року тут відбувся страйк робітників, який тривав 43 дні, в ньому взяло участь 34 з 39 працюючих. Страйкуючі вимагали підвищення зарплати та зміни розпорядку робочого дня. Вимоги задовольнили частково. Після півторамісячного простою фабрика відновила виробництво паперу і працювала до 1917 року. Після революції 1917 року вона називалась «Червоний жовтень». Запрацювала знову у 1923 році вже на госпрозрахунку. Стала філією Понінківського паперового комбінату, отримала нове обладнання. Тут працювали в три зміни проскурівчани. Продукцію відправляли на експорт – до Азії та Африки. Найбільшим попитом користувався якісний обгортковий папір.
Саме тут, у невеликому подільському селі, в 1972 р. налагодили виробництво каландрового паперу, який використовували під час виготовлення грошових купюр. Найбільше такого паперу замовляла Росія.
Кінець 1980-х років для Проскурівської папірні став початком краху підприємства. У 1989 році її закрили як екологічно небезпечний об’єкт. Устаткування вивезли, приміщення купив місцевий радгосп. Нині воно напівзруйноване. А належить до переліку пам’яток державного значення.
У 1912 році стала до ладу паперова фабрика в с.Росоші Липовецького повіту, яка виробляла обгортковий папір з соломи і ганчір’я. У 1914 році тут було зайнято 190 робітників. Без перебоїв вона діяла до 1920 р., а потім з перервами працювала тільки в літні місяці. У 1922 році зупинилася через брак запчастин для паперової машини. Відремонтувала фабрику у 1925 році компанія орендарів, яка не виконала всіх зобов’язань перед робітничим колективом і тому була позбавлена права на оренду папірні. В 1927 році Рососька фабрика перейшла у відання «Укрпапіртресту».
Була папірня і в с.Сутисках Вінницького повіту (1877-1898), виробляла писальний папір.
Існувала папірня в с.Браїлівці Ушицького повіту (1900-1918), мала папероробну машину. Виробляли тут в основному картон, використовуючи багато соломи з додаванням вапна і ганчір’я. Продукцію фабрики використовували для пакування цукру. У 1918 році папірню знищили і вона більше не відновила своєї роботи.
Деякі відомості збереглись про папірню в с.Вихватнівці (урочище Совий Яр), яку збудував поміщик генерал-майор Іван Коцюба в 1912 році. Для виробництва паперу використовували в основному солому і 10% ганчір’я: виготовляли картон і низькосортний папір.
У 1915 році фабрика зупинилась через пошкодження, але її орендували промисловці Махи, відбудували і вже в 1916 р. тут працювало 67 робітників.
У 1919-1920 рр. вона стала власністю держави і випускала продукцію до 1935-1936 рр., і тоді була розібрана, а папероробну машину відали на фабрику у Дніпропетровськ. У 1968 році машину привезли назад і поставили на Проскуровецьку паперову фабрику.
Філіграні подільських папірень невідомі.
Категорія:
