Весілля продовжувалось. Якщо в суботу і неділю була розвага в основному для молоді, то в цей день веселилися старші родичі, сусіди, друзі, добрі знайомі. Понеділок також багатий весільними обрядами.
Ранком старший буярин брав миску з водою і рушник та йшов умивати молодих, вітав їх з новим життям. А старша сваха при ходила дивитися на сорочку молодої, чи є на ній «калина» або «те, що треба». Як є «калина», то молоду підперізували червоним поясом і вели з молодим до хати. Молода віталася з усіма і починала порядкувати в хаті: замітала, застеляла по-своєму ліжка, складала подушки. Тоді сідали за стіл сні дати. Співали:
Слава Богу, сина оженила,
Слава Богу, невістки діждалась.
Я не буду в печі палити,
І не буду їсти варити.
Я не буду хатоньки мести,
Тільки буду порядочок вести.
Як палила, так будеш палити,
Як варила, так будеш варити.
Тільки тої слави,
Що невістки дочекалась.
Після снідання молода квітчала хліб калиною і червоними квітками, підперізувала брата (він прийшов умисне) червоним поясом так, щоб на грудях і на спині вийшло навхрест, давала йому уквітчаний хліб і відправляла додому.
У молодої вдома рідня також сходилася. За столом при чарці співали:
Пропила мати дочку
На солодкім медочку.
Добре було медок пити,
Як було з ким робити.
Добре було поливати
Як було ким посилати.
Співали всяких пісень, танцювали і чекали посланця від молодої. Коли приходив той посланець, то клав уквітчаний хліб на стіл і голосно на всю хату казав:
-Добрий день! Будьте здорові з «понеділком»!
Посланця садили за стіл, чаркувалися, співали, танцювали і чекали приходу молодого. Несли «сніданок» молодій: вареники, вино, «свашину горілку» з ягідками, солодощі.
Молодий приходив з калачем, обмотаним червоною стрічкою, буяри з червоними бантиками несли подарунки: нові чоботи для тещі ,сорочку для тестя. Дорогою співали танцювали. Теща зустрічала зятя з хлібом, він кланявся тричі, цілував у руку і казав:
-Спасибі вам, мамо, за хліб, за сіль і за вашу дитину.
Тобі, мати, не журитися,
Тобі, мати, веселитися.
Твоя дочка добра,
Та спіймала бобра
На печі у житі
У червонім оксамиті.
Всіх просили за стіл. Співали, частувалися, дарили калач, що приніс молодий, ламали гільце і роздавали кожному. Квітку, що була прив'язана до вершка, давали батькові. її треба було сховати в хаті, бо як спірве той, хто «знає», то наробить лиха: нічого не буде вестися в господарстві, незлагода буде між молодятами.
Вносили солому, встеляли устілки в чоботи, подаровані тещі, під них клали гроші. Ставили стілець, на стілець клали подушку, садили тещу і взували, виносили з стільцем на руках на подвір'я. Музики грали, а теща танцювала і співала:
Чи це тії чоботи, що зять дав?
А за ції чоботи дочку взяв.
Приспів:
Ой, чоботи, чоботи, ви мої!
Наробили клопоту ви мені
А це тії чоботи з козлини,
Забрали мою рідну дитину
А за тую чортову козлину
Та віддала рідную дитину.
Після танцю мати частує всіх горілкою. За мовляли танець для кухарок і старших людей. А потім танцювали всі, приспівували.
Молодий просив батьків і рідню молодої до себе в гості. Брав тестя й тещу попід руки і так вів їх дорогою.
Ой, меде, наш, меде!
Зять тещеньку веде
Під білую ручку
За поштиву дочку.
Приходять на подвір'я молодого. Перед порогом настелено соломи, яка зверху накрита рядном. На ньому стоїть стіл, накритий скатертиною, на якому стоїть відро з водою і кварта. Батьки молодої стають перед столом у парі. Гості співають:
Виведіть нам наше,
Хорошее пташе,
Вчора було у віночку,
А сьогодні в серпаночку.
Щоб показати «наше», виводили кого-не будь з гостей, переодягненого. Вгадують, чи «наше». Якщо не вгадали, виводять іншого, доки не вгадають, де «наше». Молода вітається з батьками, кланяється їм до ніг три рази і просить до хати. Батьки сідають на тому місці, де сиділи молоді, а між ними сідає молода. Молодий, його батьки, дядьки, староста припрошували сватів, «щоб до дна випивали, щоб ложок не клали». Як мати молодого відійде, то гості молодої співали:
А десь наша весільная мати
Обіцяла горілочки дати,
Обіцяла солоденької,
Коли б дала гіркенької.
Як молодий відійде:
Ой дивно нам, дивно,
Що зятя не видно,
Чи він дрова рубає,
Чи тріски збирає,
Чи він воду носить,
Що тещі не просить?
Багато пісень співали про сватів, величали їх і жартували.
Свахо моя, свахо,
Свахо моя пишна,
Ой добре ж ти зробила,
Що до мене прийшла.
Що до мене прийшла,
До моєї хати.
Сваню моя люба, мила,
Чим тебе вгощати?
Ой, чи сиром, ой, чи маслом,
Сваню моя люба, мила,
Добрими словами.
Сват із сватом, а сваха з свахою йшли у танець. Родичі брали їх у коло і танцювали.
Гарна сваха, гарний сват,
Ще й до того гарний зять.
Купив мені чоботи
Варшавської роботи.
Купив мені чоботи
За сто рублів рівно.
Гуляй, гуляй, моя тещо,
Моя королівно.
Ой ти свахо моя!
Гарна хустка твоя.
Гарна хустка твоя
І ти, свахо моя!
Гості розважалися, пригощалися. Приспівували до чарки:
Ти, горілко, - пташка,
Ти зелена пляшка,
А я тебе щодня пила б,
Заплатити тяжко.
Зимою не змерзнеш,
А літом не скиснеш,
А як прийде до розщоту,
За серденько стиснеш.
Пила, пила, вихилила,
Сама себе прихвалила,
Бо я панського роду,
П'ю горілочку, як воду.
Я за тебе даю злото,
А ти пхаєш у болото.
Я за тебе мідяки,
А ти пхаєш в будяки.
Пісня для зятя і тещі:
Не будемо пити в цій гостинній хаті,
Нехай поцілує теща свого зятя!
Летіла зозуля та й стала кувати,
Нехай поцілує теща знову зятя.
Не будемо пити - горілка пече,
Нехай поцілує теща зятя ще.
Дякували гості і кухарці за смачні страви.
Де ж тії кухарочки
Що варили їсточки?
Сухих дров не палили,
Смачно їсти зварили.
Тре кухарів пошукати
На весіллі пошанувати.
З кухні виводили кухарку і весільна мати, дякуючи за великий труд, урочисто перев'язувала її гарною хустиною.
Якщо батьки одружували останню дитину (сина чи дочку), то їм справляли «обжинки». Обом одягали на голову вінки із жита. Розстеляли на підлозі рядно, ставили на ньому стільці і садили батьків. Діти вклонялися їм, дарували подарунки і дякували за все. Батьки розрізали хліб, яким благословляли дітей, ділили порівну між ними і бажали щасливого самостійного життя. Батьки, діти й онуки танцювали на рядні, при цьому батько з матір'ю сипали дітям на голови гроші. Гості співали:
Обжинки-обжиночки,
Поженились сини й дочки.
Дай, Боже, дочекат
Онуків віддавати.
Виходили на подвір'я і не було жодної людини, яка б не пустилася в танець. Тоді знову сідали до столу, пропускали по чарці і співали-співали.
Додому розходилися пізно.
Якщо у молодої в понеділок на сорочці не виявилось «калини», то її не підперезували червоним поясом, не вели до хати; хліб додому відправляли «голий», не заквітчаний. Одним словом, коли молода була «збавлена», то тоді весілля в понеділок - не весілля. Буяри поводилися з нею нечемно, при ній лаялися, вигукували сороміцькі слова, приказки. Доставалося й молодому.
За стіл сідали не в пору, до гостей ніхто не дивився. Самі пили-напивалися, співали не пристойні пісні, витворяли. Калача не краяли, гільця не роздавали. Сварилися. Молода і її мама плакали. Але бувало, коли з обох сторін батьки помірковані, то не допускали до неприємностей. Тоді все обходилось благополучно, тільки матері трохи плакали.
З весіллям пов'язано чимало народних повір'їв, що дійшли до нас і давніх часів. Деякі вже згадувалися, а інші пропоную увазі читачів. :
Як собак нападуть на дівчину і щось з одягу порвуть, то та дівчина скоро вийде заміж.
Не можна хлопцеві розказувати чужим.
Молодим не можна переходити дороги і порожніми відрами.
При першому посаді нехай молода прися де полу молодому, де буде завжди верховодити.
Як у весіллі бійка чи сварка, то в житті молодих не буде злагоди.
Не можна молодій дивитися в дзеркало, бо буде даремно чоловік «гризти».
Не можна одружуватися, як не минув рік батькові чи матері після смерті.
Якщо під час весілля йде дош чи сніг, то молоді будуть багаті.
Не можна женитися у високосному році. бо буде розлука.
Не можна дружці засиджуватися за столом, бо в дівках засидиться.
Як буває мрець на весілля, то це погана прикмета: або розійдуться молодята, або якась інша біда в їх жити буде
Не можна сідати на стіл, бо коли буде весілля, то коровай трісне наполовину.
Не треба замітити хату від столу до порога, а греби від порога до столу, бо не заходитимуть старости.
Вважаю, що не рахуватися зовсім з цими повір'ями не можна «Коли хочемо зрозуміти світ і себе в ньому, ми повинні знати, як його розуміли до нас» (Г.Булашев, учений).
Ви помітили, який багатий весільний об ряд мали подоляни? Він складався століттями. А сьогодні втрачено чимало традиційних елементів, і стають наші весілля одноманітними гостинами. Боляче спостерігати, як зникає народна пісня. Теперішні весілля демонструють багатство столів, вбрання наречених, чисельність гостей і... вбогість весільної поетичності. А весільна ж пісня торкалася найглибших струн людської душі, вела в дивний світ людських взаємин. Вона пропагувала здорову народ ну мораль, високі почуття, повагу до батьків і чоловіка до дружини.
Так, час багато що в нас забирає. А скільки ж губимо через своє нерозуміння!
Надзвичайно високо оцінював весільну обрядовість та весільні пісні І.Я.Франко. Ще в 1878 році він у листі до Я.Рошкевич назвав весільні пісні «епопеєю селянського життя». То ж оберігаймо це непередавано багате буйноцвіття народного генія і залишаймо у спадок молодим.
Описуючи весільні звичаї та обряди
ми використали такі джерела
1.ГнатТанцюра. «Весілля в селі Зятківцях» К. 1997р. Цей збірник, рукопис якого зберігається у фондах Інституту мистецтвознавства , фольклористики та етнології ім. М.Рильського Національної Академії наук України - видатна, унікальна пам'ятка українського фольклору. В ній на прикладі одного подільського села, що в Гайсинському районі на Вінниччині, описано класичне українське весілля 20х років XX століття, включено 800 народних пісень, 144 зразки інструментальної музики, в т.ч. танців (полька, «кокетка», ойра, галоп, вальси, «баламут», гопак, «метелиця», «дрібушки», коломийка, «яблучко», «коробочка», «бариня», мазурка, краков'як, карапет, марші.)
2. Опис весільного обряду, записаного відомим істориком й етнографом Поділля Ю.Сіцінським у с. Мазники Летичівського повіту (тут народився вчений) в серпні 1879 року (рукопис знаходиться у фондах Хмельницького обласного краєзнавчого музею).
3.Весільно-обрядові пісні, написані письменником М.Стельмахом у рідному селі Дяківці Літинського району Вінницької області («Народні перлини». Упорядкування і переднє слово Стельмаха М. - К., 1971).
4.«Весілля в Меджибожі у 30-х роках XX століття», записане студенткою Вінницького державною педагогічного університету ім. М.Коцюбинського Інною Войтко, коли вона перебувала на фольклорній практиці в музеї, від своєї прабабусі Я.Коробочки.
Галина Медведчук.
Лауреат обласних премій ім. Т.Шевченка і КШироцького.
