Сьогодні ми поговоримо……про ВУСА.
Що ж такого в цьому довгому, рівненко підстриженому, закрученому та такому необхідному волоссі на обличчі? Напевне, відповіді слід шукати ще в Римській Імперії. Саме звідти пішла мода носити бороди та вуса про це яскраво свідчать скульптури римських імператорів.
.Про те, бриття спочатку не всіма людьми сприймалося охоче. Є жарт про грецького філософа Діоґена з Синопу, що жив у роках 413—323 до Христа. Цей філософ, зустрівши чоловіка з голеним підборіддям, запитав його: «Чи не для того ти побрився, щоб докорити природі в тому, що вона створила тебе не жінкою, а мужем?»
Отже, і бриття пішло звідти ж .Як відомо, на Московщині ще цар Петро І рубав сокирою боярські бороди, бо хотів привчити бояр до бритви. Це йому не пощастило. Ще й досі борода — це характеристична ознака росіянина.— «Як цап!» — казали наші козаки на росіян. У російській мові «як» буде «как», а в сполученні зі словом «цап» створилася ота назва, що нею ще й досі називають москалів.
В Україні мода голитися та підстригати волосся розвинулася в часи прийняття християнства, бо, як пише Нідерле, це була ознака, якою християни відрізнялися від поган.
Стриглись та голились не просто так, існував цілий звичай, який був повен символіки, радості та поважності. Олекса Воропай так описав ці обряди:
«Як пострижини — обряд переходу хлопця з віку дитя чого до віку юнацького, так і перше голення — перехід від юнацтва до стану дорослого чоловіка. При першому голенні брили тільки бороду, а вуса, як ознака зрілости, залишалися. Ще в гетьманській Україні та на Слобожанщині перше голення бороди було врочистою церемонією, яку гарно описав Квітка-Основ'яненко у повісті «Пан Халявський». Ось цей опис:
«Брат Петрусь, як всі великого розуму люди, був любовної комплексії, але в зайняття такого роду, по тодішньому правилу, не міг пуститися, тому що не брив бороди, бо ж ще не сповнилось йому шістнадцяти літ від роду.
Коли ж настав цей вельми бажаний для нього день, день народження його, яким починалося сімнадцяте літо життя його, то запрошений був священик, прочитана була молитва; Петрусь зробив три поклони до ніг батенька та матусеньки, прийняв від них благословення на бриття бороди і одержав від батенька бритву, «якою, як запевняли батенько, голився ще пращур наш, військовий обозний Пантелеймон Халявський», і бритва ця, переходячи із роду в рід по прямій лінії, вручена була Петрусеві з тим же, щоб в нащадках його старший в родині, вибривши першовирощену бороду, зберігав, як зіницю ока і передавав би її так само із роду в рід.
Матусенька ж благословила Петруся шматком грецького мила та рушником, вишитим ріжними шовками руками також прабабусі нашої, в подарунок прадідусеві нашому, для такого ж употребленія. Ось і доказ, що рід Халявських один із древнейших.
Церемонія була зворушлива. Самі батенько навіть всплакнули, а ще і матенька, так ті навзрид ридали. Розуміється, дуже чувствительно для родителів бачити первенця шлюбу свого, що досяг повноліття, коли вже по закону, чи звичаю він повинен був поповнювати дійство дорослих людей. В теперішній час, де знайдеш цей похвальний звичай?.. Свята старовина!
Прошу ж, що там на церемонії відбувається. По закінченні поклонів і подарунків, Петрусь тут же був посадовлений в руки брадобрея, що брили ще дідуня нашого, оголили бороду Петруся, досить по чорноті волосся помітну; батенько з великим чуттям дивилися на це важливе й урочисте дійство; а матусенька лякалися всякого руху бритви, боючись, щоб брадобрей, по необережності, не перерізав горлянку Петрусеві, і тільки все ахкали.
Коли закінчилося дійство (повинен об'явити, що вуса у Петруся, тодішньому звичаю, не були вибриті), тоді батенько почастували із своїх рук брадобрея і Петруся, якому наказали випити свою чарку, сказае «Ти тепер совершенний муж і тобі дозволяється на вся!» Потім був обід святковий і після нього лакоминки різних сортів...»
Приказки про вуса :
"Вус балабанський, чуприна черкеська - не вважай, мості-пані, же хвортуна кепська!"
"У кого чорний вусок - тому рибки шматок, в кого сива борода - тому юшки шкода!"
Приказки «з вусами» та про них
• Вус балабанський, чуприна черкеська – не вважай мостіпані, що фортуна кепська!
• У кого чорний вусок – тому риби шматок, в кого сива борода – тому юшки шкода!
• Вус! Тихо сиди, як бороду голять.
• Вуса — честь, а борода й у цапа єсть
• Сиди, вусе, тихо, як бороду голять
• і вусом не вести – не звертати увагу на що-небудь
• Ні вуса, ні бороди, ні плуга, ні борони.(біднота
• Випий три, тай вуса протри.
• Не заглядай у піч, бо не ростимуть вуса
• Маю я красиві вуса. І нічого не боюся)
• Про запорожців говорили так: «Вуса мали такі, що як розправить їх запорожець руками в обидва боки, то і в ворота не ввійде »
Вірші про вуса.
Чоловікові з вусами
Звичаї давнини дивують повсякчас!
Щоб честь свою відстоять чоловіку,
На заході — дуель, на сході — б'ють у пику,
В Туреччині — казан... із чимось... А у нас?
Дотепний звичай галицьких батярів!
І гонор вимагав, що хлопець мусить,
Як хто порушив слово, ні, не вдарить,
А привселюдно смикнуть волосину з вуса!
Ото ганьба! Там куля ніц не важить!
Прикраса — шрам, а рани не боюся,
Ворота — дьогтем, а обличчя — в сажу,
Та над усе — обсмиканії вуса!!!
От я тепер, панове-обіцяльники,
Завдам ганьби на лисини й сивини!
Шикуйсь до смикання, шановані начальники!
От тільки з чого ж смикать волосини?
Тепер я знаю — є на те причина,
Як лиш до влади, запускають пузо
У відповідність талії і чину,
Та головне — негайно голять вуса!
Ще раз про вуса
Тієї ночі лагідна омана,
крізь плоть до серця збурені мости.
а те, чого не сталось, прошу пана,
не привід переходити на ти.
Козацькі вуса пишні і шовкові
стовбурчіть собі там, де їм миліш.
Те, що було, не мало до любові
стосунку навіть на мідяний гріш.
А врешті примітивно все до краю,
те все пусте і паки аз реку:
жіноча мудрість в тому й полягає,
щоб вибирати вуса до смаку!
Леся Романчук
Українська народна пісня про вуса
Підкручу я рудії вуса, ой,
Може гляне дівчина руса,
Чи Катруся, чи Гануся, чи Маруся,
Хоч підоптаний та все ж оженюся.
Щось мені на ту біду
Зовсім то не клопіт,
Що всі друзі оженились,
А я й досі хлопець.
Підкручу я рудії вуса, ой,
Між дівчат поважно пройдуся,
Повернуся, озернуся, усміхнуся,
Ще не зовсім виліщу, не журюся.
Щось мені на ту біду
Зовсім то не клопіт,
Що всі друзі оженились,
А я й досі хлопець.
Підкрутив я рудії вуса, ой,
Та не дивиться дівча руса,
Ні Катруся, ні Гануся, ні Маруся,
Якщо жодна не моргне - не женуся.
Щось мені на ту біду
Зовсім то не клопіт,
Що всі друзі оженились,
А я й досі хлопець.
Оповідання про вуса
Український письменник, Олекса Стороженко, в оповіданні "Вуса" розказує, як йому дісталося за його традиційні вуса від російського начальника. Ось частина з того оповідання:
"... Молчать! - кричить: ви єщо осмеліваетєсь разсуждать! Посмотрітє в зєркало, в каком відє ви явілісь к начальству!
Тут повів мене до дзеркала: дивлюся, жупан мій застібнутий на всі гаплики, медалі висять; і прочее де розірвалось - позашиване; все обстоїть благополучно...
- Что, - питає, - відіте?
- Нічогісенько, - кажу, - не бачу; чого вам од мене схотілося?
- Как, чєво! - знов закричав - на каком основанії ви осмелілісь явіться ко мене в усах? Ви тепер состоітє в гражданской службє, а потаму право ношенія усов на вас не распрастраняется ...
... Прийшов на кватирю, зараз дістав з шкатулки бритву, намилився, черк, вдруге... так мої вуса, неначе скошена трава, і впали на рушник ... Перший раз, як живу на світі, довелося мені зголити вуса, лучче б було і не дождать до сього лиха!.. і пси не пізнали, і жінка ґвалту наробила, і від сусідів довелося ховатися ..."
Та виявилося, що начальник перестарався, бо по "височайшому" указу оповідач якраз мав право носити вуса. І ось, коли вдруге вуса підросли, він узяв з собою "височайший указ" і пішов до начальника. Москаль його як побачив:
"... что ето, мілостівий ґосудар мой, - крикнув, - ви укленяєтєсь от служби і вторічно осмєлілісь явіться ко мне в усах!.. Не горячіться, - кажу, - кров спортите, а ось подивіться! Та тиць в руки указ. Дивись, думаю, хоч повилазять ... Прочитав, якось чудно лупає очима, губи дрожать ...
Ось такі вони...вуса.
автор: Леся Медведчук
фото: Олесі Коваль
Категорія:
