Коси розпустила, віночок наділа

Сценарій

Світлиця прибрана рушниками, квітами. Посередині стіл, накритий скатертино., на ньому барвінок, калина, паперові квіти, стрічки, віночок весільний старого зразка. На стіні композиція: велика квітчаста хустка з тороками і дівочий вінок з стрічками. Тут же невеличка виставка подільського жіночого вбрання. На стінах репродукції з картин Ф.красицького «подруги», К. Трутовький.

«одягають вінок», В. Маковського «Дівич-вечір».

1. Вступне слово.

У який бік життя не поглянемо, скрізь побачимо як оригінально, своєрідно складав свою культуру народ український.

Візьмім його пісню: її утворив наш народ, як ніхто , це всім світом визнано. Або погляньмо на український орнамент. Ми побачимо його на кожному кроці життя селянського: малюнки криють сволоки й комини, містяться над дверми мА та вікнами, по стінах хат, оздоблюють посуд, широко розкинулись на скринях, мисниках, на речах світських і церковних.

Подивімось на одіж українську,- на вбрання дівоче чи парубоче, жіноче чи чоловіче: скільки там краси, тої краси, що йде поруч з нашою природою розкішною та привабливою піснею…

Народ український утворив свої звичаї, свої вірування й переконання, свої музичні інструменти , свої справ, свій танок…

Дивуєшся тій красі і любові, умінні обставити своє життя неминущою красою.

Коси розпустила, віночок наділа…-так називається наша літературно-музична композиція, а слова взяти з пісні, в якій співається про те, як віддавали дівчину заміж. На ознаку того, що вона переходила в статутс жінки, дружини, їй під час весілля розплітали косу й надівали шлюбний вінок, а потім-хустину.

Носять довгі коси українські дівчата і тепер (правда, більшість їх відрізає), та чи знають як раніше доглядали волосся, як заплітали коси, як х прикрашали, які головні убори носили заміжні жінки.

Про це ми й сьогодні хочемо розповісти, а розповідь наша складена їз спостережень та вивчення побуту селян Поділля.

2. Пісня «ой не ріж косу».

3. Прислів'я про косу : «Дівчина з косою, наче трава з росою», «нема коси-нема краси», «Дівка без коси - що кінь без гриви».

4. Обряд пострижи.

Коли дівчинці виповнювався рік, хрещений батько садовив її на кожух і вистригав на голові хрест. Вистрижене волосся ховали. З цього часу починали плекати волосся.

5. Перше плетення дівочої коси.

Брали волосся на голові дівчини, з потилиці, від правого вуха і від лівого і заплітали, примовляючи.

«Як зв'язую все волосся на тобі, аби трималося з усіх штирох боків, так щоб в'язалися до тебе з усіх боків парубки».

6. Руса коса до пояса.

Пісня «ой ти рости моя коса».

Виплітання коси на поділлі. У будень дівчата робили рівний проділ посередині голови, розчісували волосся на два боки і заплітали у 2 коси.

У неділю або в свято сплітали волосся в одну косу і влітали у неї стрічки-кісники, що разом з косою звисали вздовж сини.

Заплітали волосся також у 4 коси: біля скронь дві маленькі кіски, які вплітали в основі.

(дівочі зачіски)

7. Утрата права носити коси. Т.Шевечнко «Катерина»

8. Український віночок.І краса і оберіг.

Квіти, що впліталися до віночка : калина, ружа, незабудки, деревій, чорнобривці, любисток, волошки, ромашки…Всього в українському віночку-12 квіточок

Хто вміє віночок вити-

Той вміє життя любити

Який вінок-такий голосок.

Стрічки(бинди) у віночку, їх символи. Стрічки- обереги волосся від чужих очей; відмірювались вони по довжині дівочої коси, щоб її сховати.

«вікові» віночки, що плелися відповідно до віку дитини.

Вінок захищав дівчину і від «лихого ока» і від нечистої сили.

«Бувальщина»(на Поділлі записав О.Воропай)

Одна дівчина в купальському вінку пішла по ягоди до лісу. Там зустріла парубка.Молодий, гарний, - він став з нею на розмову і почав залицятися. Жартував, сміявся, а потім каже:

-Скинь, дівчино, тою, то будеш моя

Дівчина прийняла за жарт і каже:

- Тоя моя, а не твоя!

А той парубок за своє:

-Скинь, дівчино, тою, то будеш моя.

Він так гарно її просив, що вона скорилася: взяла, та й скинула вінок. Тільки це зробила, в ту ж мить нею заволоділа «нечиста сила».під виглядом парубка був сам дідько!

Весільний вінок. Дівич-вечір або вінкоплетини.

Вносили стілець, ставили посеред хати, покривали кожухом, вовною догори (або подушку) - «щоб молоді були багаті». Старший боярин старався посадити молоду на той стілець, але вона пручалася, перекидала стілець - не хотіла розставатися з дівуванням. Нарешті посадив. Молода клала обидві руки на голову, тісно змикала їх, не даючи зняти вінок з биндами, розплітати і чесати косу. Старша дружка розривала руки (тричі), знімала вінок і просила благословення.

- Пане старосто, благословіть на все добре, благословіть нашій Наталці русу косу розплітати.

- Хай Бог благословить!

- І другий раз, - просила дружка.

- Хай Бог благословить!

- І в третій раз!

- Хай Бог благословить!

Співали:

Благослови, Боже,

І отець, і мати,

Своєму дитяті

Косу розплітати.

Кликали брата розплести сестрі косу.

А потім кожна дівчина розплітає один разок.

Мати розчісує, а гості співають:

Надворі просо молотять,

А в хаті косу золотять.

А вже просо домолочують,

А вже косу дозолочують.

А вже просо домолотили,

А вже косу дозолотили.

Дай, мати, до коси масла,

Бо я тобі коровицю пасла,

Хоч пасла , не пасла,

Дай, мати, до коси масла.

---

11. Весілля пливе свої русло, і стільки в ньому барв, звуків! Кожен крок, кожна хвилина цього незвичайного дійства має магічне значення, магічну силу. Їх суворо дотримувалися, вони століттями спліталися в єдине нерозривне ціле, яке неможливо описати, а треба тільки пережити.

І ось кульмінація весілля -

«Робили з хліба паляницю,

А з Марусі молодицю».

Знімають з молодої вінок з фатою, а мати молодого пов'язує їй голову хусткою.

Зробили ми діло,

Аж нам чоло впріло:

З коржа-паляницю

З Марусі -молодицю.

 

12. Заміжня жінка колись виходила на люди тільки з покритою головою. Подолянки пов'язували голову полотняним очіпком так, щоб не видно було волосся, а потім - наміткою.

Намітка-старовинний головний убір заміжньої жінки. Це лляне, конопляне полотнище завдовжки від1,5 до 3,5 м, вишите на кінцях. Згодом намітка вийшла з ужитку.

Улюбленим головним убором жінок стала хустка. До речі, хустка, якою покривали молоду, зберігалася нею потім усе життя.

В. Юхимович

Квітчата хустка

На ній і гроно, і пелюстка,

І небо, й райдуги на ній…

Мов берегиня вроди хустка

Здавен у нашій стороні.

Та - нареченим на щастя,

Та - на добро матерям,

Вічний дарунок - хустка квітчаста

Знана стежкам і вітрам.

Веселі ви чи сумовиті,

На схилах Ворскли чи Дінця -

Нема таких жінок у світі,

Котрим вона не до лиця.

Мов помолодшала мати,

гарна й сестра дорога.

Роси в хустині, немов діаманти,

зорі й квітки в берегах.

Ой ті луги та бережечки,

які вгорі, такі внизу...

На щастя й радість два ріжечки,

а два - на смуток і сльозу.

Сонцю й роботі найближча,

подруга днів осяйна

Душу зігріє і зніжить обличчя

хустка - тернова весна.

***

Ганна Чубач

Хустка тернова

Слово до слова-хустка тернова.

Квітка до квітки-весна.

Слухає вечір нашу розмову.

Ту, що на світ одна.

Доня питає-серденько крає:

-Чом називається так?-

Відповідаю, ніби зітхаю:

- Долі тернової знак!-

Доня сміється. Очі -як зорі.

Доня не знає про те,

Скільки тернові бачили горя,

Як безнадійно терен цвіте.

…Рік тридцять третій,

Клятий, холодний…

З голоду пухне село…

Вже моя мама встати не годна:

Смерть опустила крило…

Бабця не плачуть-тихо зітхають

Хустку -єдине добро-

У Могилеві- Подільськім зміняють

(Боже, як вдало!)на жита відро.

Потім робили-хустку купили.

Та почалася війна.

Й разу на свята її не наділи,

В скрині лежала вона.

…Рік сорок шостий…

Жити не просто

Після такої тяжкої війни.

Ходить і ходить непроханим гостем

Батько убитий у мамині сни.

Бабця не плачуть-тихо зітхають.

Хустку не стануть носить.

Знову на трави якісь обміняють.

(Боже, як бабці на обмін щастить!)

Потім робили - хустку купили.

Я пам'ятаю той день:

Бабця купили, мама наділи,

Я доторкнулась лишень.

Доня сміється .Очі - як зорі.

Світ мій від цього ожив.

Доня кепкує: «Довго говориш!

Значення слова - скажи!»

- Вибач! Здалося все пр. нагоді.

Відповідь іншу не жди:

У нашому роді, у нашім народі

Доля і хустка -

Тернові завжди!

***

Закриють очі темної ночі

Легше в могилі спочину…

І мандрувала світом разом з козаками українська хустка. Носив козак її завше коло серця, була йому оберегом не лише від ворожої кулі,тяжкого полону, а й від забуття матері - України.

13. А як колись мили колись мили коси і за ними доглядали?

Використовували для миття голови буряковий квас, жовток свіжого яйця, відвар горіхового листя, настій ромашки, любисток, воду, в якій варилася картопля. Волосся мили у дерев'яних ночвах, розчісували гребінцем кістяним, дерев'яним або зробленим з рогу.

***

Розпустили кучеряві дівчата,

Підвели ще й брови для краси,

Тільки ти ходи, як вчила мати,

Не обрізуй русої коси.

Хай вона росте густа та пишна

Чорнобривим хлопцям на біду.

Я тобі, моя чарівна вишня,

Сам у них троянди заплету

Ллються коси, як ранкові роси

В ланцюгах срібляться золотих.

Що є краще за дівочі коси

І троянди, вплетені у них?

14. Змінилося наше життя, змінилося і наше ставлення до народних традицій. Сьогодні ми тішимося залишками тих традицій, змішуємо їх з надуманими звичаями. Але віриться, що прасимволом роду українського заповнять наші душі чимось колись призабутим. Бо всі живемо однією мрією-очищенням роду нашого від наносного і штучного, що породжує в молодих егоїзм і бездуховність.

Думаю, що часу м не змарнували, і таки чимало користі взяли для себе.

То ж чистих вам рос.!

Вродливих дітей та онуків, як квіту у дівочих вінках.

 

Галина Медведчук,

Провідний науковий співробітник державного істори-ко-культурного заповідника "Межибіж", лауреат обласних премій ім. Т.Шевченка і К.Широцького.

 В статті використані репродукції картин

Катерини Штанко та  Івана Проціва.