У пам'яті будь-якого народу закарбовані імена видатних постатей, які наполегливо боролися за національне відродження, збагачували рідну культуру. Й в українській історії видатних особистостей не бракувало. Варто лише здмухнути пил забуття з імен таких постатей, як Христина Алчевська, Олена Пчілка, Алла Горська, Леся Українка, Орися Сокульська. Ці тендітні жінки відстоювали право свого народу на власну мову, літературу, мистецтво, педагогіку, та не соромилися з гордістю заявляли, що вони – українки.
Про одну із таких жінок піде мова. На превеликий жаль, ім'я її було не просто надовго забуте, а викинуте з вітчизняної педагогічної науки. Кілька поколінь українських педагогів були позбавлені можливості вивчати її наукові праці, а вивчати є що!
Декілька років тому в Україну був привезений архів Софії Федорівни Русової – 3889 безцінних сторінок, це і праці по педагогіці, літературознавчі, критичні статті, дослідження музики М.Лисенка, дитячої літератури тощо.
Софію Русову вважають засновником української національної педагогіки. Центральне місце у педагогічній концепції вченої займає дитина, зі своїми здібностями, талантами, можливостями. Головним завданням виховання Софія Федорівна вважала розвиток природних здібностей малечі, виховання національної свідомості, загальноприйнятої моралі, формування соціально повноцінної, творчої особистості.
Адже, навчання в школі, гуманній, демократичній, наповненій духом українства, дає змогу забезпечити всебічний розвиток підростаючого покоління.
Якби могли освітяни ознайомитися із працями Софії Федорівни раніше, можливо б мали менше клопоту із запровадженням рідної мови в системі освіти.
Звідки така сила, енергія, таке прагнення до самовдосконалення, і, якщо хочете, таке вміння постійно наражатись на небезпеку, і навіть потрапити у 1881 році у в’язницю, а наступні роки бути під наглядом як неблагонадійна, та попре всі випробування долі, залишитись вірною своїм ідеалам і принципам, понад усе любити Україну.
Донька француженки і шведа народилась у с. Олешня на Чернігівщині 18 лютого 1856 року. Софійка народилась кволою, але батьки вимолили в Господа долю для своєї квіточки. Соня зростала у великій сім'ї, оточена любов'ю і турботою, та ця сімейна ідилія швидко закінчилась, не переживши втрати двох дітей, Наташі і Володі, рано померла мама. Софійка з сестричкою Марійкою залишились з батьком Федором Ліндфорсом, який понад усе бажав визволити селянство з кріпацького ярма. Та на ідеї батька не схвально відреагував оточуючий міщанський світ, і родина вимушена була переїхати до Києва. Так маленька Софійка стала городянкою і гімназисткою.
Згодом помирає батько і сестри залишились сиротами, перед ними гостро стало питання за який кошт жити, та опускати руки дівчата не збирались, а зухвало і завзято взялись за справу, і у 1871 році, відкрили перший український дитячий садок у Києві, до якого ходили діти видатних українців, зокрема, письменника Михайла Старицького.
Перенісши певні випробування у житті ми, нарешті, стаємо самими собою. Можливо, саме випробування, що випали на долю Софії Федорівни допомогли розкрити її внутрішній потенціал, зарекомендувати себе, як талановитого історика, літературознавця, мистецтвознавця, педагога, публіциста.
Видатна українка віддала серце і душу служінню своєму народові, бо вважала себе українкою, голосно і пристрасно звучало її тверде слово на захист рідної мови, культури, духовності.
Категорія:
