НАЙКРАЩА ПИСАНКА
Великоднє оповідання
У сінях стояла велика миска із яєчками.
- Нас усіх з'їдять люди,- басом сказало найбільше яєчко.
- І це добре,- обізвалися інші,- люди матимуть із нас користь.
- Але я все-таки найкраще з-поміж вас, бо я - найбільше! - не вгавало велике яєчко.
Найменше яєчко лежало у мисці поруч із своїми братами і мовчки прислухалося до розмови.
- А тебе, найменше,- знову обізвалося басом найбільше яєчко,- тебе ніхто і їсти не захоче, бо ти таке маленьке!..
Маленьке яєчко дуже шкодувало, що не виросло більше. Але що воно мало робити?
Раптом всі замовкли. У сінях почулися кроки. "Візьмемо їх на писанки, адже вже Великдень наближається",- промовив жіночий голос. Господиня взяла миску і перенесла її в кімнату, де було багато світла. Найбільше яєчко відразу ж виставило свій бочок напоказ, дивіться, мовляв, яке я гарне!
Мати і донька почали малювати писанки. Незабаром майже всі яєчка стали писанками. Залишилося тільки найменше яєчко. В цей час прийшов батько із праці. Він похвалив писанки.
- А чому ніхто з вас не розмалював цього яєчка? - запитав батько.
- Бо воно дуже маленьке, якесь непоказне. Як хочеш - повечеряй ним зараз.
- Ні, ні,- відповів батько.- Я зроблю із нього писанку, і ми всіх їх посвятимо в церкві.
Найменше яєчко дуже зраділо, коли відчуло, що і його розмальовують!
"Дивіться, дивіться! - заговорили між собою писанки.- От вам і маленьке яєчко! Яке ж воно чудове!"
Коли у церкві посвятили писанки, до господарів підійшов один пан із міста. Він попрохав продати йому кілька писанок до музею. І він вибрав лише одне... найменшеньке, бо воно було найкраще розмальоване!
Прийшовши додому, господарі розговілися писанками, а найменше яєчко - чудова писанка - живе й тепер у музеї великого міста. Люди оглядають ту прегарну працю і говорять: "Яка ж чудова українська писанка!"
Леонід Полтава
КАЗОЧКА ПРО ПИСАНКУ
Залишивши гніздечко, покотилось яєчко... Та котилось воно недалечко. Квочка з курчатами на подвір'ї гуляла, діток своїх забавляла.
- Мамо, он яєчко по стежинці котиться, - сказало найменше курчатко. - Ану ж, яке воно на колір?
- Біле, як сніг, - сказала квочка.
- А сніг який? - спитав півник, бо курчаток взимку ще не було, і снігу вони не бачили.
- Такий білий, як оте яєчко, що котиться, - відповіла квочка. - Однак скоро Великдень. То давайте пофарбуємо яєчко, щоб воно було барвисте, як весна.
Закотили курчатка яєчко до своєї хати й ну його фарбувати. Припустив теплий дощик, потім стала веселочка в небі. Курчатка у веселочки фарб позичали, на білому яєчку весну малювали. Малювали лапками та писали пір’ячком – і покотилася писанка зеленим подвір’ячком. Курчатка її доганяли, на крилечках піднімали й дівчинці Наталочці, яка їх зеренцями годувала, водицею напувала, на свято Великдень подарували. І зацвіли вишні, черешні. Став гарний, як писанка, садочок увесь. І проказала Наталочка:
? Христос Воскрес!
Автор Андрій М'ястківський, була надрукована у журналі "Малятко" №4, 1991
ЗВІДКИ ВЗЯЛИСЯ ПИСАНКИ
(Легенда)
Великі муки й терпіння переніс наш Спаситель, найбільший Учитель людства, Ісус Христос. Його обмовили фарисеї перед римським намісником Пилатом, що Ісус хоче стати королем Юдеї. І Пилат не міг опиратися синедріонові (судові) та віддав їм Ісуса на муки, хоч сам не вірив у цю брехню.
Фарисеї мучили Ісуса і допитували, насміхалися над ним, а потім домоглися у Пилата дозволу прибити Ісуса на хрест, і сталося так, як сам Ісус пророкував: Його замучать і Він пожертвує собою за весь людський рід.
Але сповнилися й інші слова Ісуса й давніх старозавітних пророків. Ісус третього дня воскрес із мертвих. Хоч Його тіло сховали в глибокій кам'яній могилі і закрили важкою камінною плитою, приставили озброєну сторожу, пророцтво сповнилося. Вдосвіта третього дня відхилився важкий камінь, з могили вдарила велика ясність, яка осліпила й перелякала воїнів. Вони попадали ниць, а над гробом постав у всій своїй величі воскреслий Христос, живий і усміхнений, осяяний світлом великим, з кривавими слідами ран на руках і ногах.
За хвилину Ісус зник, а гробівець зостав порожній. Перелякані воїни побігли в місто, повідомили своєму сотникові, що сталося, та просили, щоб їх не карав, бо вони не винні. Хто ж може мірятися з незнаною вищою силою, що творить чудо?
Римський сотник саме снідав. Перед ним лежало шість варених яєчок. Почувши цю звістку, він з люті втратив апетит. Бо ж він відповідав за тіло похованого Ісуса. Що йому скаже Пилат? То ж сотник дуже розлютився на воїнів.
- Ви гультяї! Що ви мені за байки тут розповідаєте? Не встерегли могили і, напевно, п'яні заснули, а злодії вкрали нам тіло замученого. Тепер же виправдовуєтеся чудом, щоб уникнути смерті? Кажете, що воскрес! Я вам голови повідрубую за цю брехню! Де ж може чоловік воскреснути з мертвих? Як з мертвого може щось стати живим; з червоного біле, а з білого червоне? Готуйтеся до смерті. Зараз покличу ката!
Воїни затремтіли з жаху і, попадавши ниць, присягали, що кажуть правду, благали, щоб дарував їм життя. Раптом один із них глянув мимохідь на стіл і на тарілку, на якій було шестеро яєць, зірвався на ноги та вигукнув.
- Ось, сотнику, поглянь! Чи не зробилося з білого червоне? Чи не може бути чудо у світі? Коли ти пам'ятаєш, що ти сказав, то тепер подаруєш нам життя!
Сотник глянув на тарілку й остовпів з дива. Всі шестеро яєць, що хвилину тому були білі, як сніг, тепер стали червоні, як кров. Хвилинку не знав, що з ним діється, велика переміна сталася в його серці. Нарешті він встав і промовив.
- Радуйтеся, бо ви врятовані! Вірю вам тепер, що Той замучений воскрес, вірю, що він був Бог! Ідіть у мирі, а на спогад при свій порятунок візьміть собі по одному червоному яйцеві. Вони вас врятували.
Кажуть, що потім врятовані воїни розповідали всім про чудо, яке сталося над могилою Ісуса і в хаті сотника, а на доказ того показували червоні писанки. І з чого часу всі віруючі християни кожного Великодня малюють писанки і дарують один одному на пам'ять про те, як ті писанки врятували воїнів від смерті, так Ісус Христос своїми муками врятував увесь людський рід від пекельного знищення.
ВЕЛИКДЕНЬ
Чи є що в світі гарніше за Великодній світанок! Незрадлива сила вступає в кожного, хто зустріне його. Дзвони над селом не дзвонять, а виспівують на весь світ велику радість: Христос воскрес! Село не спить - воно ж бо чекало цієї радості.
З уст в уста передається щаслива вість: Христос воскрес! - Воістину воскрес! І чує земля цю християнську радість та й тішиться у весняному розвої разом з людьми.
Яка це добра і світла година, коли село йде на Великдень до церкви! А церква і довкола церкви - мов великий живий квітник. Люди прийшли посвятити паску. Село стоїть у всій своїй одвічній красі, душевній просвітленості. Рід коло роду, як з давніх-давніх часів - усе тут, на одному місці.
Ми - християни. Один у нас Бог, і однією, нероздільною любов'ю славімо Його, бо він благословляє нас на взаємну християнську любов і милосердя, одна Україна у нас, яка нині воскресає, і для якої на світі живемо, бо ми - її діти.
Я. Гоян
ПИСАНКИ
Виводить мати дивним писачком
по білому яйці воскові взори.
Мандрує писанка по мисочках
із цибулинним золотим узваром,
з настоями на травах і корі,
на веснянім і на осіннім зіллі -
і писанка оранжева горить
у філіграннім сплеті ліній.
То вже вона, як дивовижний світ,
то вже дзвенить, як згусток сонця,
буяють буйно квіти у росі,
олені бродять в березневім сонці.
І стилізовані сплітаються сади
у маєві густих обрамлень,
мереживом найтоншим мерехтить
геометричний космацький орнамент.
...І я поплив у світ дитячих мрій,
на білі колискові оболоні:
котились писанки з гори -
ясні сонця у мамині долоні.
Ігор Калинець
ПИСАНКА
Як нарешті панна-писанка
написалася,
То при всіх своєю вродою
запишалася:
і віком весняним,
і личком рум'яним,
і косою вітвистою,
і сорочкою барвистою,
і спідничкою-міні,
і "перчиком" на коліні...
- Ось була я, - каже, - білою,
як стіна,
А зробилася розцнілою,
як весна!
А ми до писанки:
- Почекай-но, панно-писанко,
зупинися,
Перед люстром у тарільчику
покрутися,
Бо ж такою ти зробилася
не одразу -
Хтось чогось тобі та виділив
на окрасу?
А писанка до нас:
-Всі всього потрошку:
Бджілка - дрібку воску,
Голка - кінчик вушка,
Щоб чим тонша смужка,
Свічечка - пломінчик,
Сонечко - промінчик,
Цибулина - гарну
Золотисту барву,
Небо - барву лену,
А трава - зелену...
Всю ж мене списали
Пальчики Оксани...
Потім освятило
Просяне кропило...
Потім... всім я щиро
Дякую за це!
Особливо! -курці,
Що знесла яйце!
Богдан Стельмах
ПИСАНКИ
Курка з нашого села
- Гляньте! - писанку знесла!
Може, не довірить хтось -
Ось вона у мене, ось!
Тут узори й тут узори,
А між них високі гори,
Сяє зірка із небес, возвіща:
- Христос Воскрес!
Каже Ромчик:
- Не лукав,
Певно, сам розмалював?
Петрик з вулиці гука:
- Гляньте, в мене теж така!
- В мене!
- В мене!
І в усіх! Лине пісня, наче сміх,
Сяє зірка із небес, возвіща:
- Христос Воскрес!
М. Петренко
ПИСАНКИ
(Народне повір 'я)
А з четверга, темної нічки,
Без місяця і без свічки
Оливная гора сіяє:
Бо там Син Божий у слізоньках потопає.
К землі припадає, Господа благає:
- Не дай мене, Боже,
На ті муки тяженькії...
А може, - йой, Боже! -
Може, така мені доля
Від тебе судилась?
Нехай буде твоя воля,
І царство, і сила.
А може, б мож тую чашу
Від мене узяти?..
Не мож було. Замучили.
А Божая Мати,
Та бідна, нещаслива мати
За Русалимом, в крайній хаті
Сидить собі коло печі,
Вощик крас, в череп моче
І в новенькім черепочку
Топить його на жарочку.
І вощику натопила,
І золоту кісточку купила,
І покладків свіженьких, біленьких узяла.
Воском уписала,
Ще й намалювала,
Відтак в кошелик поскладала,
Та й до Пилата поспішала,
За Пилатом навколішки ходила,
Писаночки носила,
І курочку в даруночку,
Та все благала-просила:
- Пилатію, воєводо,
Славний государю,
Пусти мені мого сина...
Одного і маю,
Лиш одного, мій паночку,
їй Богу, одного!
Я ще кращих понапишу,
Ще кращих, - їй Богу,
Ще я кращих понапишу...
Одного і маю...
- Не плач, не плач, Пречистая!
- Його вже немає:
Уже жиди замучили.
К землі повалилась,
Мов убита - а писанки
У світ розкотились.
Ю. Федькович
ПИСАНКА"
Гарна писанка у мене,
Мабуть, кращої й нема!
Мама тільки помагала,
Малювала ж я сама.
Змалювала дрібно квіти,
Вісім хрестиків малих,
І дрібнюсіньку ялинку,
Й поясочок поміж них...
Хоч не зразу змалювала,
Зіпсувала п'ять яєць -
Та як шосте закінчила,
Тато мовив "Молодець!"
К. Перелісна