У неділю зрання починали збиратися до шлюбу. Дівчата, дружки і світилки, чіпляли буярам заздалегідь приготовлені "квітки". При цьому співали:
Тряси, буяре, кишеню,
Витрясай грошей жменю.
Клади на тарілку
За хорошу квітку.
Хлопці жартували, торгувалися, кидали на тарілку копійки, на що дівчата відповідали піснею:
Треба було не боярити (2)
Треба було день молотити,
На квіточку заробити.
Боярин застидався,
За двері заховався,
З-за дверей виглядає,
Бо він грошей не має.
Хлопці кидають гроші, а дівчата пришивали до сорочки чи піджака квітку під пісню:
Я швачка зі Львова,
В мене нитка шовкова,
В мене голка тоненька,
В мене ручка біленька.
Не жаль мені дати
Квіточку пришивати.
Молодий зі своїми гостями йшов до молодої, щоб вести її до шлюбу. Батьки перед порогом хати благословляли сина, обсипаючи житом, грошима, цукерками. У багатьох подільських селах несли на тарілці ,вельон" для молодої.
І ось гості в дорозі. Музика сповіщає про це, і пісня лунає:
З дороги, вороги-вороги,
Не переходьте дороги,
Щоб наша дорога широка була,
Щоб наша родина щаслива була.
У воротях молодої ставили стілець, застелений рушниками, на ньому клали хліб-сіль. Молодий підходив, цілував хліб, буяри давали могорич, щоб впустити їх на подвір'я. Батьки запрошували гостей до хати. У дверях молодого зустрічала мати (теща), яка тримала під пахвами по хлібині, обгорнутій хустками. Молодий теж підходив з хлібом і обмінювався з тещею. Мати цілувала зятя і запрошувала до хати.
Зайшовши до світлиці, гості співали:
Ой, ти сивий соколеньку,
Відчини нам комороньку,
Бо час, бо час молоду брати,
Бо час косу розплітати,
Час до шлюбу виряджати.
На Поділлі косу молодій розплітали в суботу ввечері або в неділю перед шлюбом. Цей епізод українського весілля дуже зворушливий і цікавий. Його супроводжують дивовижної краси й емоційності пісні. Йде діалог дівчини з мамою, з родиною. Вносили стілець, ставили посеред кімнати, накривали кожухом догори вовною - «щоб молода багатою була». Грали музики, старший буярин запрошував молоду до танцю і, танцюючи, намагався посадити її на приготовлений стілець.
Але молода не хотіла сідати, перекидала стілець ногою. Коли, нарешті (за третім разом), буярин садовив наречену, свахи починали співати «Благослови, Боже...», а дружки просили благословення у
старости (дружби):
-Пане старосто, благословіть на все добре, благословіть Марусі косу-русу розплітати.
-Нехай Бог благословить. І так три рази. Дружки співали:
Ой дайте нам стільця,
Дайте нам гребінця,
Дайте ще й кожуха,
Нехай сяде моподуха.
До коси, Миколо, до коси,
На ній золото обтруси,
Нехай золото не сяє,
Бо воно вже дівування не має.
Молода клала обидві руки на голову, тісно змикала їх і не давала зняти з голови вінок з биндами. Молодий розривав руки (тричі), зсував коси разом із вінком. Молода повинна плакати, «бо як тепер не плаче, то замужньою все одно від-плаче». Першим починав розплітати косу брат:
Іди, брате, до хати
Сестрі косу розплітати.
Як я в косі ходила,
То я тебе не просила,
А тепер, брате, прошу
Розплети мені косу.
Братові допомагали дружки по черзі. Співали:
Ой тихо, тихо Дунай водоньку несе,
А ще тихіше молода косу чеше.
Ой чеше, чеше, на Дунай пускає.
Ой пливи, косо, з тихою водою,
Вивідай, косо, мою лиху долю.
Ой, як добра, я тебе позбираю,
А як лихая, я тебе занехаю.
(Пісня записана в Летичівському повіті ще в 1870 році).
Далі мати чесала косу, а гості співали:
Дай, мати, до коси масла,
Бо я тобі коровицю пасла,
Гонила на росу,
Дай, мати, масла на косу.
На дворі просо молотять,
А в хаті косу золотять.
А вже просо домолотили,
А вже косу позолотили.
Коса розплетена і розчесана, мати брала «вельон» і клала на голову дочки, дружки вбирали молоду і співали:
Кам'яна гора,
чом ти лупаєшся,
Дівко Марусю,
чом ти не вбираєшся?
Найму теслярів,
щоб ту гору зчесали,
Найму дружечок,
щоб мене гарно вбрали.
Молода вбрана, встає з стільця, а старша дружка пильнує, щоб зразу ж сісти на той стілець, то «скоро сама віддасться». Але за цим пильнує і старший буярин. Він старається швидко прийняти стільця, щоб дружка не спіла сісти. Тоді молода цілується з кожною дружкою і по черзі садить їх на стілець, «щоб заміж швидко виходили».
Молоді тричі кланяються батькам, цілують ікони, які вони їм вручають, виходять надвір, а-батьки обсипають їх житом, цукерками, грошима і кроплять свяченою водою.
Кропи нас, мати,
Свяченою водою,
Виряджай нас, мати,
Доброю годиною.
Молоді у супроводі гостей і музик йшли до церкви вінчатися. Гості співали:
З дороги, вороги, з дороги,
Не переходьте дороги,
Щоб наша дорога широка була
Щоб наша Маруся щаслива була.
Йдучи дорогою, молоді не повинні оглядатися назад, «щоб не роз лучитись», «щоб не мати другого шлюбу». Прийшовши до церкви, молоді зупинялися перед порогом і чекали, щоб вийшов священик. Молода намагалася першою стати на церковний поріг і на рушник, що стелили перед престолом, аби в майбутньому «верховодити чоловіком». З цієї ж причини вона клала свою руку зверху, коли священик зв'язував руки їхні разом хустиною. Хустиною, а не рушником. Під час шлюбу дивилися, як горять свічки у руках молодих. Якщо горіли тьмяно, то після заміжжя життя буде похмуре, невеселе і навпаки. Якщо у когось свічка погасне, коли священик обводить молодих навколо аналоя, то той помре раніше. Молода повинна тягнути ногою рушник, «щоб дівчата виходили заміж».
Після вінчання, як відійшли далі від церкви, починали співати:
Січана калина, січана,
Вже наша Маруся звінчана,
На ллянім рушнику стояла,
З ким же ти, Марусю,
шлюб брала?
З тобою, Миколо, з тобою,
Як ясний місяць з зорею.
Калина січана,
Маруся звінчана,
Червоний чобіт на нозі,
Золотий перстень на руці,
Що купив Микола на торзі.
По дорозі молодих «переймали»: односельці й сусіди виносили і ставили посеред вулиці стілець, накритий рушником, а на ньому хліб чи калач. Наречені вклонялися, цілували хліб, а буярин пригощав «переймачів».
На Проскурівщині молодих перепиняли хлопці і дівчата зі снопом молоченого жита, заквітчаного зеленню і квітами. Вітали з закон ним шлюбом і висловлювали різні побажання як от:
Щоб ти радувався нею,
А вона тобою,
Яку квітні або в травні
Пташина весною.
Перейма - це своєрідний торг між молодим і парубками села за дівчину-відданицю. Молодий платив парубоцькій громаді гроші або давав могорич - як домовляться, сніп забирали буяри.
Всі гості йшли до дому молодої, де відбувалося цілий день весілля. А в південних та окремих західних районах Поділля молодий ішов до своєї хати, а молода - до своєї. Потім молодий ішов по молоду у супроводі гостей.
Підходячи до двору молодої, співали:
Радуйся, матінко,
Йде твоє дитятко,
І твоє, і чужее
У парі звінчанеє.
Тоді я радувала,
Як його годувала,
Теперки величаю,
Що двоє діток маю.
Вийди, матінко, звитай нас,
Про своє дитятко спитай нас,
Де твоє дитятко бувало,
Що твоє дитятко бувало?
Під царським вінцем стояло,
З правої рученьки шлюб брало.
Ой, чи з правої рученьки,
Чи не з правої, з калачем,
Шлюб брала з паничем.
Молодих зустрічала мати в кожусі навиворіт («Як цей кожух мохнатий, так буде зять багатий»). Вони, тримаючись за кожуха, заходили в хату і сідали на покуті, де було застелено рядном або кожухом, а під ними лежали гроші і зерно жита. Брат молодої або дружки не пускали молодого на посад, вимагали «викуп».
Наша панна молода -
Не за лева, не за два
А хто хоче панну мати,
Мусить сто червінців дати.
З жартами й піснями молоду «викупили», всідалися за стіл - дружки і буяри молодої з боку нареченої, а світилки і буяри молодого - з боку нареченого. А далі всі родичі. Батьки пили чарку до молодих і до гостей, припрошували всі пити і їсти. А пісня розказувала який багатий стіл у господарів.
Ой нема того у Львові,
Що в Марусі на столи
Ой, є що їсти, ой, є що пити,
Є кому припросити.
Зелене вино, кудряве пиво
На столі поставлено.
Співали величальних пісень молодим, дружкам, світилкам, буярам Були й пісенні перемовки («передирки»); коли одні зачіпали інших пісні про страви, що подавалися.
Пообідавши, гості просили вивести їх на подвір'я.
Ой, дружбонько-дядьку!
Дайте нам порядку,
Виведіть нас із хати
На двір погуляти.
Старосто, старесенький,
Голубе славнесенький,
Виведи нас з хати
На двір погуляти.
За звичаєм дружба чи староста повинен був вивести молодих і гостей, але коли вони не відгукувалися на пісні, то співали далі:
Ой, під вишнями, під черешнями,
Ой, там соколи гніздечко звили,
Ой, там буяри мед-вино пили.
Встаньте буяри, встаньте, (всі вставали і хрестилися)
Честь Богу й хвалу дайте,
Наперед Богу, свату і сваниці
І його дочці, і кухароньці
За хліба положення,
За солі поставлення
За його добрую ласку,
Ще й за сватову частку.
Співали і хрестилися три рази. Виводили спочатку молодого з світилками і буярами, потім молоду з дружками та буярами. Починалися танці, веселощі. Дивитися на молодих сходилися люди з усього села. Вечоріло. Гостей знову просили за столи, бо молодий мав забирати додому наречену.
Просимо вас та не гайте нас,
Зараненько виряджайте нас.
Тепер нічка все темненькая,
Доріженька все далекая,
Щоб з дороги та й не зблудити,
Молодої не згубити.
Сідали, частувалися, співали. Вносили до весільного столу коровай.
Пане старосто,
благослови на все добре,
благословіть цей дар на мир роздати!
Хай Бог благословить!
Благослови, Боже,
І отець і мати,
Своєму дитяті
Коровай краяти, (і так три рази) ; Коли різали коровай, то співали:
Світи, місяцю, з раю і
До нашого короваю,
Щоб було виднесенько
Краяти дрібнесенько.
Дрібно, дружбонько, дрібно,
Бо в нас родини різно,
Щоб її обдарити,
Нікого не обідити.
Шматочки короваю мати роздавала гостям, кожен дякував:
- Спасибі молодій, молодому і вам
- Дай, Боже, і за меншою дочкою (чи сином) дочекати коровай роздавати.
Середину короваю віддавали молодим, «підошву» - музикантам, за лишалося ще й «запорожцям» -усім, хто був за порогом.
Починався «перепій» - вручення подарунків молодим. Мати з батьком першими дарували молодятам, тоді дід з бабою, дядьки, тітки та інші родичі, а там дружки, буяри,
сусіди і навіть «запорожці»..
Ой, роде мій роде,
Перепивай мені добре,
Як я багата буду,
Я за тебе не забуду.
Чарка, в яку наливали горілку, стояла на тарілці, її не можна було брати голою рукою («щоб не було голо в господарстві молодих»), руку обмотували хустинкою (носовичком). Цінувалися не лише гроші, речі, але й сказане слово. Тому багато хто мав свої примовляння до подарунка, часто жартівливі, але завжди доброзичливі. Ось деякі з них:
-Дарую молодим сад, а в саду ягоди, щоб жили в мирі і злагоді.
-Даруємо корець гречки, щоб не було між молодими суперечки.
-Даруємо молодим скатертину на чотири канти, щоб мали четверо синів і всі музиканти!
-Перепиваю гроші, щоб родилися діти хороші.
-Дарую мішок колосся, щоб довіку мирно жилося!
-Перепиваю мірку проса, щоб до молодих ніхто не сунув носа!
Гроші з «перепою» висипали з тарілки молодій у пазуху разом із тою горілкою, що нахлюпалась з чарок. За них молоді повинні були купити щось на хазяйство - «буде вестися, бо тут були всякі руки».
Поки перепивали, у хаті готовилось придане, з яким мали відправляти молоду до свекрухи. Це були вишиті подушки, постіль, скатерки, рушники і дещо з одягу. За звичаєм, свати та буяри молодого мали «викупити» подушки, які «продавали» сестри чи брат молодої.
Поки «викупляли» подушки, молода прощалася з дружками. Кожній накладала на голову свій суботній вінок, танцювала, садила на подушку, де сиділа сама, коли розплітали косу, цілувала, зсовуючи вінок з голови і штовхаючи з по душки, «щоб швидше віддавалися», і дарувала по бинді.
Ой, дружечки, ви, дружечки,
Поділіте мої биндочки.
Поділіте, поділітеся,
Прошу я вас не сварітеся.
На городі грушка з грушечками,
Поцілуйся, Марусю, з дружечками.
На городі грушечка без грушечок,
Зоставайся, Марусю, без дружечок.
Дружки відходили і співали:
-Бувай здорова, товаришко,
Бо ми вже йдем,
За собою дівування
Твоє заберем.
-Беріть, беріть, товаришки,
Не сваріться,
Як вийдете за ворота, ,
Поділіться.
Як вийдете за ворота
На долину,
Повішайте дівування
На калину.
А я вийду, молоденька,
воду брати,
Буду своє дівування
Споминати.
Гості зі сторони молодого пісня ми закликали молоду готуватися в дорогу до свекрухи, співали жалібних пісень про батьків, які зостануться буз дочки, зверталися до молодої, нагадуючи, що кінчилося безжурне життя у рідної матері.
Вставай, Марусю, не сиди,
Дякуй батеньку та й іди.
Дякуй батеньку і матінці,
Всій своїй родиноньці.
Батьки благословляли молодих, як перед проводами до шлюбу, молоді кланялися тричі батькам.
Червони квіти,
Кланяються діти
І отцю, і неньці,
І всій родиноньці.
Мати накидала дочці на плечі велику хустку, давала молодим по дві хлібини, замотані в хустки ікони і проводжала з подвір'я. Мати з дочкою плакали. Буяри молодого несли придане, а як далеко, то везли на возі. Старалися щось вкрасти на виході: макогона, коцюбу, мис ку і т.п. Воно йшлося для молодих
Молода, йдучи з подвір'я, не оглядалась, «Щоб швидше привикнути до нового життя», а молодий тричі вертався назад і дякував тещі за дочку.
Весілля в дорозі, пісні вихваляли красу молодої, попереджали, що ведуть невістку. Біля воріт молодого - натовп: чекали молодих. Спалахував вогонь, Молодий на руках переносив молоду через вогнище, і підходили до порога, де їх чекала мати, накинутому кожусі. Мінялися хлібом, свекруха накривала невістку з головою кожухом і питала:
-З чим ти до мене прийшла?
-З хлібом, сіллю, з вінком і з вашим синком.
Сідали за стіл, починалося весілля в молодого з усіма піснями й обрядами. Гості перепили молодим дарунки, мати роздала коровай. Настав час знімати з молодої весільний головний убір.
Молоду садили на стілець, свекруха знімала «вельон» і зав'язувала голову хусткою, яку невістка тричі знімала з голови (не хотіла, щоб її робили молодицею).
Зробили ми діло,
Аж нам чоло впріло:
З коржа - паляницю,
А з Марусі - молодицю.
Молода з усіма цілувалася, а тоді танцювала з дівчатами, одягаючи на них свій «вельон».
Гості частувалися, танцювали, співали народні пісні, жартували і поволі розходились по домівках. А молодих вели до комори на першу шлюбну ніч.
Галина Медведчук.
Лауреат обласних премій ім. Т.Шевченка і К.Широцького.
