Українські народні звичаї беруть свій початок ще з язичницьких часів. Впродовж століть вони зливались з християнськими обрядами та звичаями й стали одним цілим. Упродовж життя вони супроводжували українців від самого народження і аж до смерті.
Деякі обряди перетворювалися в цілі вистави. Як народжувалась дитина – це було великим святом у родині. В народі говорили: «хата з дітьми - базар, а без них цвинтар». Одразу ж дитину потрібно похрестити, а особливо швидко якщо дитина була хвора, або ж квола. Запрошувалися баба-повитуха, куми, потім вся родина приходила на гостину. Один з найважливіших обрядів в житті – весілля, супроводжувався не тільки обрядами, а й танцями, музикою, в ті часи це була єдина розвага.
Українці одружувалися, зустрічали Різдво, Пасху, кожна пора року зустрічала своїми звичаями, традиціями, обрядами, наприклад: заклик весни, веснянки, зажинки, жнива, обжинки і т. д.
Народні звичаї українців об’єднують нас в один народ як мова. У теперішньому суспільстві, яке швидко розвивається, традиції й обряди поступово забуваються, а деякі взагалі вже й зникли. Здається, а й навіщо нам ті обряди в повсякденному житті, адже в кожен заклопотаний своїм повсякденним життям. Але не варто забувати своїх звичаїв.
Ми повинні розповідати своїм дітям й научати їх аби вони розповідали своїм. Бо мова й звичаї – це те що єднає нас українців в одне ціле, в один народ, в одну націю!
Категорія:
