Гарбуз: Рідне - модне!

Прошу вантажити сценарії до Василя та Маланки на Щедрий вечір

Меланки
13 січня за народною традицією святкується Щедрий Вечір. Це залишок стародавнього дохристиянського звичаю. За християнським календарем — це день преподобної Мелани. У народній традиції ці обидва свята об'єдналися і тепер святкуємо Щедрий вечір, або свято Меланки.
Зранку починали готувати обрядову кутю — щедру. На відміну від багатої, її можна було заправляти скороминою (салом або вишкварками). Як і на Святвечір, кутю також ставили на покуть, куди було покладене кубельце з сіна. Власне, у нього й ставили горщик із кутею, прикривши хлібом та дрібком солі. По закінченні свят частину сіна віддавали тваринам, а решту тримали для кубел, де мали нестися кури чи висиджуватися курчата. На Слобожанщині з цього сіна готували купелі для немовлят.
Поруч ставили солом 'яного «дідуха». Виготовляли його з першого або останнього зажинкового снопа. Пучки соломи ув'язували в пишний вінок, знизу солому розділяли на три купки — ніжки. Кожний прикрашав «дідуха» по-своєму: хто обплітав кольоровими стрічками, хто уквітчував засушеними квітами тощо. Такий «дідух» був своєрідним талісманом, оберегом усього роду — дух дідів. У кожній родині поіменно знали й шанували всіх пращурів аж до сьомого коліна. Вважалося, що душі предків допомагають родині у господарській діяльності, оберігають від пожеж, зберігають у родині лад та спокій. Тому в давнину кілька разів на рік улаштовували сімейну вечерю, на яку запрошували душі померлих родичів. Від Різдва «дідух» стояв на покуті протягом тижня. Опівночі, напередодні Василя, його виносили з хати. У цей час душі предків начебто залишають родину і прямують до свого останнього пристановища. Одну частину «дідуха» спалювали, сповіщаючи цим про народження нового року. З іншої—робили перевесла, якими обв 'язували садові дерева, щоб наступного літа рясно вродили.
Крім куті, господині пекли млинці із салом, пироги, готували вареники з сиром, щоб обдаровувати щедрувальників та посівальників.
З вечора до півночі щедрувальники обходили оселі: спочатку дітлашня, потім молодь. Парубки в цей час водили «Меланку», тобто перевдягненого в жіноче вбрання жартівника. «Мелан-ка» сама не ходила, у неї був свій супровід: «орач» із чепігами від плуга, «сівач» із сівнею через плечі, «дід» із гарапником, «ведмідь», «коза», «журавель», «циган» з «циганкою», «чорт». Ватага ходила по селу із жартами й сміхом. «Циганка» чіплялася до перехожих із ворожінням, «циган» коні міняв, «ведмідь» танцював, «коза» грала на скрипці, «журавель» — найвищий парубок — бив у бубон. Дозвіл щедрувати парубки запитували піснею під вікном:
Ой, господар-господарочку,
пусти в хату Меланочку. Меланочка чисто ходить,
нічого в хаті не пошкодить. Як пошкодить, так помиє,
їсти зварить та й накриє. Добрий вечір!
Водили «Меланку» й дівчата. Вибирали найкращу дівчину й одягали «нареченою» — вінок, стрічки, багато намиста. Друга дівчина вбиралася за молодого, що звався Василем. Усі дівчата були дружками. Дівчата з «Василем та Мелан кою» до хати не заходили — щедрували під вікном. Господарі віддячували щедрувальникам, іноді давали гроші — «Меланці на вінок». Опівночі, за народним повір 'ям, «Меланка» мала одружитися з «Василем». Цьому святому церква відвела перший день нового року. Тож шлюб Меланки і Василя символізував перший його крок, упевнений і веселий.
Хоч дівчата й самі з «Меланкою» ходили, і парубочу «Меланку» частували вечерею, утім, знаходили час поворожити. Зазвичай вони збиралися в хаті самотньої жінки. Приготування до ворож-вечора починалися заздалегідь. Ще 7грудня, у день великомучениці Катерини, до схід сонця йшла кожна дівчина в садок і зрізувала гілочку вишні, ставила її у воду й чекала свята Меланки. Якщо до Меланки вишня зацвіте — добрий знак, бо й доля дівоча цвістиме. Засохне гілочка без цвіту — погана ознака.
На Меланку до схід сонця йшли дівчата до криниці, щоб набрати «непочатої» води. У роті приносили воду до тієї хати, де ввечері збиралися ворожити, вчиняли на ній тісто та випікали балабуш-ки, які повинні були визначити їхню долю.
Кожній дівчині цікаво було дізнатися, чи вийде вона заміж наступного року, яким буде її майбутній чоловік або наречений, яке в нього буде ім 'я та яка вдача. Отже, дівочі ворожіння заслуговують на особливу увагу.


Сценарій містить 17 різноманітних ворожінь, які використовували в давнину дівчата різних регіонів України.
Перелік речей для ворожінь: горщик із кашею, 2 оберемки дров, хусточка, 10 балабушок без начинки, 10 невеличких шматочків сала, 6 однакових глиняних мисочок, каблучка, маленька біленька хустинка, колючка, квіточка, шматочок хліба, хрестик, миска із зерном, 2 коротенькі тоненькі свічки, велика миска з водою, 12 паперових смужок (з написаними на них чоловічими іменами), вертикальне люстерко, тарілочка з водою, букет із вишневих гілок, зрізаних на Катерини, 3—4 аркуші будь-якого паперу, тарілочка для паління паперу, сірники, велика свіча, 2 тарілки, 2 ложки, довгий пасок, великий полумисок з киселем, велика ложка, кошики (або глибокий посуд) для балабушок, балабушки із запеченими смужками паперу (на яких написані різні віщування щасливої долі).
(На сцені відтворено обстановку української світлиці. Вікна, двері, ікони вбрані святковими вишитими рушниками. Підлога застелена самотканими доріжками. Лавки вкриті доріжками. Два столи вкриті вишитими скатертинами. На одному столі стоять різні святкові страви. Другий стіл (невеличкий) для ворожіння. На покуті стоїть «дідух».
Господиня оселі (тітка Оксана) в хаті сама. Порається біля столу. Потім повертається до глядачів.)
Господиня. Від Катерини до Меланки ворожать дівчата:
Рано-вранці воду в роті
Приносять до хати.
Випікають балабушки:
Не прості — чарівні.
Потім цілий день щедрують,
Збираючи гривні.
А як се гуляння стихне,
Прибіжать до хати
І до самої півночі стануть воркотати.
Давно я вже мешкаю в цій хаті сама. Але у свята моя хата не лишається пустою. На Катерини прибігали дівчата ворожити та й на Андрія. А вже після Святого Миколи майже кожного вечора збиралися дівчата й хлопці на вечорниці. Та й на Різдво Христове колядники до моєї хати приносили все, що наколядували. Співали, жартували й вечеряли.
(До хати заходять малі діти.)
Діти. Чи можна щедрувати у вашій хаті?
Господиня. Та ви ж такі малі! І вже щедрівки знаєте? То щедруйте, будь ласка!
(Діти співають пісню: «Сію, вію, посіваю...». Потім уперед виходить одна дитина й виголошує щедрівку.)
Два півники щедрували, до віконця припадали:
— Ко-ко ладу! Ку-ку-ріку! Тобі щастя! Тобі віку! Тобі сонця до світлиці!
А нам пригоршню пшениці. І щиглики щедрували, Під віконцем щебетали:
— Щедрик, ведрик, щедрівонька, Не боліла б голівонька,
Ані ручки, ані ніжки, Щоб Ладуся грала в сніжки. А кролики — не уміли, їх зайчики научили: Щедрик, ведрик, чеберицею, Під красною світлицею! Трусимо, трусимо по сніжкові, Аби росли чорноброві.
Діти всі разом. Добрий вечір! Щедрий вечір! Добрим людям на здоров'я!
(Господиня пригощає дітей цукерками, дякує їм. Діти вибігають. Вона залишається сама.)
Господиня. Сьогодні вранці до схід сонця прийшли дівчата, принесли воду непочатую, замісили тісто та напекли ворожильних балабушок. Ось вони (відкриває край рушника, показує глядачам балабушки у мисці).
вікна. Здалеку чути голоси.)
Голоси за вікном.
Щедрий вечір, пане господарю!
Стережи, Боже, твого товару, твого товару — всякого стану.
Молим Бога за отця, за матку! Добрий вечір!
Господиня (відходить од вікна, звертається до глядачів). Весело на свято Меланки. Он і в сусідів щедрувальники щедрують. (їїспиняє голосний гомін та сміх під вікном.)
Перша дівчина. Тітонько Оксано, тітонько Оксано! Визирніть у віконечко на нашу Меланку!
Господиня. (Визирає у вікно. Під вікном стоїть ватага дівчат із «Меланкою та Василем».) То ви б до хати зайшли, дівчата!
Друга дівчина. Та чи ви не знаєте, тітонько, що дівчата до хати не заходять!
Господиня. Добре, роздивлюся вашу Меланку у вікно. А чи розкажете щось про неї?
Дівчата. Розкажемо! Звичайно, Розкажемо!
Наша Меланка у Дністрі була. У Дністрі була — Дністровську воду пила. На камені ноги мила, Білий хвартух замочила. Повій, вітер буйнесенький, Висуши хвартух тонесенький! Повій, вітер, туди-сюди, Висуши хвартух межи люди! Повій, вітер, на болото, Висуши хвартух, як золото! Повій, вітер, на дубині, Висуши хвартух на дівчині! Добрий вечір!
Господиня. А здорові були, дівчата! Хто з вас «скарбник», щоб Ме-ланці «на вінок» гроші кинути?
Перша дівчина. Я! Тітонько! Я!
(Господиня дістає з гаманця гроші й кидає у вікно. Коли кладе гаманець на місце, хтось стукає у двері. До світлиці заходить її подруга — тітка Ганна.)
Тітка Ганна. Добрий вечір, подружко! А чи будуть у тебе сьогодні дівчата ворожити?
Господиня. Звичайно, будуть.
Тітка Ганна. Тоді я до тебе з проханням. Дозволь, будь ласка, мені племінничок своїх привести — поворожити. Вони дівчата міські, їм таке дуже цікаво.
Господиня. А чому ні? Та й наші дівчата, думаю, не заперечуватимуть. Тітка Ганна. От і добре. То я піду, приведу їх. (Тітка Ганна йде. Господиня сідає на лавку.)
Господиня. Щось дівчата затримуються.
Голоси під вікном. Тітко Оксано! Просимо дозволу защедрувати у вашій хаті!
Господиня (піднімається з лави, відчиняє двері) Звичайно, щедруйте! А я вас пригощу смачненько!
(Заходить ватага щедрувальників з «козою». «Коза» лишається за дверима.)
Перший щедрувальник.
Хочете вірте, хочете ні —
Уже на білому коні
Появився Новий рік.
Веселий, як торік.
В українській вишиванці,
Заблищав, як промінь вранці.
Нехай віє, сіє, дує,
Хай здоров 'я всім дарує!
Другий щедрувальник.
Хай щастить усім в усьому,
І завжди, і всюди.
Гарний настрій у всіх буде.
На свята і в будні.
Третій щедрувальник.
Чути, чути, чути дзвін,
За сто сім далеких гір.
То з далеких свят сюди
Іде свято Коляди!

Четвертий щедрувальник.
Ми на тую коляду Налаштуємо звізду. Ще й Меланку вберемо, І козу приведемо. П'ятий щедрувальник. Щедрик, ведрик, щедрівочка! До вас наша мандрівочка! Час настав прощедрувати, З Новим роком привітати!
Усі разом. Добрий вечір! Щедрий вечір! Господарко! Дозвольте «козу» завести?
Господиня. Заводьте! Побачимо, яка вона у вас: чи велика, чи маленька, чи висока, чи низенька!
(Забігає «коза», пританцьовує, чіпляється до щедрувальників. Уся ватага співає пісню: «Ой, візьмися, козю, в боки». Господиня обдаровує щедрувальників.)
Усі разом. Дякуємо господині, що нашій «козі» дали гарні дари від усієї душі! Дай вам, Боже, щоб на полі всього родилося доволі. Із колоска — жмінька, із снопка — мірка! Щоб у рідній вашій хаті всі завжди були багаті! Добрий вечір! Щедрий вечір!
(Щедрувальники виходять. До світлиці заходять подруги Господині: Уляна, Одарка, Палажка.)
Тітка Уляна. Доброго здоров'ячка, Оксано!
Тітка Одарка. А чи ми не запізнилися?
Господиня. Добрий вечір і вам, мої подружки! Ні, не запізнилися. Саме вчасно. (Подруги обіймаються, цілуються.) А чи принесли ви все те, про що ми з вами домовлялися?
(Подруги відповідають. Заносять принесені речі, розкладають їх на певні місця (усе це потрібне для ворожіння). У цей час заходить Ганна з племінницями.)
Тітка Ганна. Та ти вже не сама, Оксано. Добрий усім вечір! А ось і мої племінниці. Сором'язливі трішки. Зараз наші дівчата прийдуть. Вони веселі, то і ви посміливішаєте.
Третя дівчина. Звичайно, приймемо!
Перша дівчина. Тітонько Оксано, а каші ви нам приготували?
Друга дівчина. То ми б уже пішли долю закликати.
Господиня. Авжеж, мої любі, наварила. «Ох, ця каша, розгониха наша... Нехай вже буде хоч яка гречка, аби не суперечка». (Господиня загортає горщик із кашею в рушник, віддає дівчатам.)
Дівчата. (Ідуть із хати. Стають під вікном і голосно вигукують, кожна по черзі.)
Доле, доле, моя господиня, йди за мій стіл, зі мною вечеряти. (Повертаються до світлиці.)
Тітка Одарка. То й що, дівчата, зазвали долю на вечерю?
П'ята дівчина. Так, тітонько, покликали.
Четверта дівчина. Увесь час лунав гомін по селу.
Перша дівчина. Мабуть, почула нас доля.
Тітка Одарка. А тепер ідіть попід вікна підслуховувати. Потім розкажете, хто що почув. (Дівчата йдуть.)
Тітка Палажка. А чи не заспівати нам, подружки, доки дівчата селом бігають? (Співають народну повільну пісню. Потім повертаються дівчата.)
Перша дівчина. А що це значить: я почула, як в одній хаті тітка сказала: «Зніми, Каїре, стару скатертину, та застели нову, святкову»?
Тітка Уляна. Це дуже гарна прикмета. Куплять тобі нову сукню чи хустку.
Друга дівчина. А я таке почула: «Піди, Івасю, винеси води корові».
Тітка Уляна. Врочить тобі доля піти заміж наступного року. Третя дівчина. А я чула, як тітка наказала дочці своїй ікони прикрасити.
Тітка Одарка. Це, голубонько, значить, що і в тебе будуть нові прикраси: сережки або каблучка.
Четверта дівчина. А я почула, як дядько в хаті сказав: «Сядь, Миколо, не пустуй!»
Тітка Одарка. Сидіти тобі, дорогенька, ще рік у дівках.
П'ята дівчина. А до тієї хати, де я слухала, гості завітали. І господиня сказала: «Заходьте, любі гості, чекаємо на вас».
Тітка Палажка. То значить, що до твоєї хати, красуне, повинні свати завітати!
Шоста дівчина. А я почула, як чоловік та жінка сварилися. Тітка Палажка. Ой, будеш ти з хлопцями сваритися цілий рік.
Господиня. Ох, пташенята мої, розщебеталися. А хто з вас унесе дровець до хати? (Племінниці Ганни йдуть по дрова.)
Тітка Ганна. Зараз принесуть дівчата дрова, а ми їх перекладемо на «вдівець-молодець».
Перша дівчина. Тітонько Ганно, то ми вже ворожити починаємо?
Тітка Ганна. Та ви вже почали ворожити, як тільки горщик із кашею в руки взяли.
Друга дівчина. А що це значить «вдівець-молодець»?
Тітка Гтна. Треба перекласти оберемок дрів, промовляючи на кожну дровину, чи «вдівець», чи «молодець». Якщо на останнє поліно припаде «вдівець» — бути дівчині самій увесь рік. А якщо «молодець» — зустріне вона парубка. Дівчата вносять дрова.)
Тітка Ганна. Складайте свої оберемки. Зараз побачимо, хто з вас яку долю вхопив. (Тітка Ганна допомагає дівчатам перекладати дрова, ворожити.)
Тітка Одарка. А на дровах є ще одне ворожіння: на дев'яте поліно. Нумо, хто найсміливіша, йди сюди!
(Зав 'язує дівчині очі хусткою. Допомагає відрахувати дев 'яте поліно. Потім розв 'язує очі та разом роздивляються поліно. Якщо поліно рівне — наречений буде стрункий, нерівне — згорблений та кривоногий, зелене —молодий, трухляве — старий, із сучками — роботящий, із корою — багатий, біла серединка — бідний.)
Господиня (чує стукіт у двері) А хто ж це ще до нас завітав? (Відчиняє двері.) Заходьте, гості дорогі. (Заходить ватага дівчат-підлітків.)
Дівчата. Чи дозволить господиня в її хаті защедрувати?
Господиня. Добре, дівчата, щедруйте!
Дівчата. Добрий вечір, я — не гірша! Дайте млинця, який більший. Як щедрушка — то пампушка. Як щедреник — то вареник. (Дівчата голосно сміються.)
Господиня. Оце так щедрівочка! Це ж замало, дівчата! Може, ви ще щось умієте?
Дівчата. А ми ще й затанцювати можемо.
Господиня. То ми із задоволенням подивимося. (Дівчата виконують український танок.) Які ж ви молодці. То я вас зараз пригощу.
Дівчата. Не треба, не треба, тітонько. Краще дозвольте нам залишитися поворожити.
Господиня. Та ви ще малі для ворожіння. І які парубки у вашому віці?
Дівчата. Якщо не ворожити, то хоч подивитися дозвольте. Нам теж цікаво.
(Господиня звертається до старших дівчат за дозволом. Ті погоджуються. Дівчата сідають на лаві.)
Тітка Палажка. То, може, дівчата, уже час на балабушках ворожити? Кожну балабушку потрібно салом натерти, щоб собаку приманити. Потім балабушки потрібно покласти на підлогу — на рушник. Та впустимо до хати Сірка. Тітка Оксана його з учорашнього вечора не годувала. Голодний Сірко балабушки почне хапати, а ви примічайте: чию першу з'їсть—та з вас перша заміж вийде; чию в куток заховає — піде заміж на чужу сторону; а буває ще й так: відкусить собака від балабушки й недоїсть—то зустрічатиметься дівчина з хлопцем не довго; а чия залишиться ціла — дівуватиме ще рік.
(Господиня заводить собаку. Спостерігають. Виводить собаку.
Тітка Уляна виставляє на стіл шість тарілочок. Перевертає їх. Ховає під них різні речі: каблучку, хустинку, колючку, хрестик, квітку, шматочок хліба.
Третя дівчина. Тітонько, а що це за ворожіння? Розкажете?
Тітка Уляна. Звичайно, розкажу. Слухайте уважно та запам'ятовуйте. Ось шість тарілочок, а під ними лежать «чарівні» речі. Одна з вас повернеться до них спиною, а подружки пересунуть тарілочки, помінявши їх місцями. Потім дівчина повернеться і вкаже на одну з них. Що лежатиме під вибраною тарілкою — визначить її долю. Каблучка означає одруження, біла хусточка — щасливе кохання, колючка—сварку з коханим, квітка — дівування, шматочок хліба — добробут у родині, хрестик — монастирське життя.
(Із залу запрошуються три-чотири дівчини, а дівчата пересувають тарілки.)
Четверта дівчина. Тітонько Оксано, а якщо знайдете миску зерна для нас, то ми б іще й на зерні поворожили.
Господиня. Зараз буде вам і зерно. Та беріть небагато, щоб рахувати скоріш. Хто взяв непарне зерно, дівуватиме-самуватиме, а хто взяв парне — буде в парі весь рік. (Бере миску із зерном, підносить до кожної з дівчат.)
Дівчата (вигукують). У мене парне! І в мене парне! А в мене непарне...
П'ята дівчина. А як ще можна ворожити? Господиня. А ще можна ворожити на свічках. Шоста дівчина. А як це?
скаламуть. Та спостерігай, до якого імені свічка припливе.
(Дівчата по черзі ставлять свічку на воду, спостерігають, радіють чи обурюються, коли свічка дістається чийогось імені.)
Тітка Одарка. А тепер я приберу папірці та запалю ще одну свічку. Хто з вас поставить обидві свічки на воду, нехай помічає — зійдуться вони разом чи розпливуться в різні боки. Якщо зійдуться свічки — бути у парі, а розпливуться — бути весь рік самотньою.
(Після ворожіння на свічках дівчата співають «Курку-чоботурку».)
Господиня. А що це ви «Курку-чоботурку» згадали?
Тітка Уляна. Та вже, Оксано, час півня вносити.
(Господиня йде по півня. Тим часом тітка Уляна розкладає на підлозі мисочку з водою, пшеницю, люстерко та розповідає: якщо півень спочатку клюне зерна, майбутній чоловік буде господарем, поп 'є води — п 'яницею, зазирне в люстерко — паничем та ледачим.
Господиня вносить півня.)
Господиня. Хто перша? Тримай!
Тітка Палажка. Нумо, дівчата, скидайте ліві чобітки. Зараз подивимося, хто з вас перша заміж піде і хто в кого дружкою буде. (Дівчата знімають ліві чобітки. Тітка Палажка виставляє їх один за одним від дверей, через усю хату, знову до дверей. Чий чобіток першим стане на поріг, та дівчина першою вийде заміж. Також друга і третя. Власниця четвертого чобітка буде дружкою у першої, п 'ятого — дружкою у другої, шостого — третьої.
Заходить Господиня з букетом вишневих гілок. На гілках листячко, деінде квіточки. Кожна гілочка має позначку.)
Господиня. А чи пам'ятаєте, дівчата, як на Катерини вишню ламали? Пригадуйте, хто як свою гілочку мітив. Жодна з них не зів'яла, не засохла. Це, дівчата, на удачу. Будете, красуні, розквітати, як вишня навесні й усі станете нареченими.
Тітка Ганна. А чи хоче хтось із вас щось цікаве про себе дізнатися, окрім одруження?
Перша дівчина. Дуже цікаво. Я хочу.
Тітка Ганна (запалює папірець на тарілочці, який дівчина перед тим власноруч зім 'яла. Стає так, щоб тінь від вогню відбивалася на стіні, та пояснює значення малюнків тіней на стіні). Бачу круту гору та хтось підіймається на неї. Це, певне, ти. А над горою бачу сонце, наче з мережива. Думаю, станеш ти знатною майстринею. Бачу, нібито шляхи розбігаються на різні боки — багато мандруватимеш. Дивись, наче два великих птаха летять, а за ними пташенята — одне, друге, третє, а ось і четверте, і ще... Буде в тебе гарна родина: чоловік— господар і діточок чимало. Годі! Уже очі болять дивитися на вогонь.
Друга дівчина. От якби побачити свого нареченого!
Тітка Уляна. Як дуже захотіти, можна й побачити. Сідай сюди, розкажу та покажу, що потрібно зробити.
(Садить дівчину за стіл. Ставить перед нею люстерко. Між нею та люстерком ставить тарілку з ложкою. Ще одну тарілку з ложкою ставить на протилежний бік столу. Розповідає.)
Як залишишся вдома сама, зроби все так, як я щойно зробила. Загаянь у люстерко та скажи: «Хто судився, хто рядився, прийди зі мною вечеряти». Та чекай, що далі буде.
Друга дівчина. Ох, як лячно! А чи немає іншого способу?
Тітка Уляна. Є. Ось послухайте: треба зняти з себе пасок, покласти його хрестом під подушку та промовити такі слова:
Живу в Києві на горах,
Кладу хрест в головах,
З ким вінчатися,
З ким заручатися,
З тим за руки держатися.
Третя дівчина. Так одразу і не запам'ятаєш.
Тітка Уляна. То я повторю, а ви разом зі мною.
(Усі разом повторюють слова ворожіння.)
Четверта дівчина. І що буде?
Тітка Уляна. На тій подушці побачиш віщий сон: прийде наречений і візьме тебе за руки.
П'ята дівчина (говорить злякано). Та це вже не ворожіння, а чаклування.
(Виникає пауза. її перериває Тітка Одарка.)
Тітка Одарка. То, може, підемо перехожих киселем частувати?
Шоста дівчина. А це також ворожіння?
Тітка Одарка. Так, ворожіння. Дівчина частує киселем перехожого чоловіка чи парубка, а хоч і хлопчика, та питає його ім'я — таким, нібито, буде ім'я її майбутнього чоловіка. Якщо зустрінуться чоловік та жінка, то жіноче ім'я — це ім'я майбутньої свекрухи.
(Усі одягаються, виходять на вулицю. По черзі частують киселем перехожих.)
Друга дівчина. Щось мало людей на нашому кутку.
Господиня. А давайте заспіваємо. То, може, хтось і завітає.
(Усіспівають пісню «Яжтебе, Галю, нелаю...». Почувши її, підходять ще перехожі. Господиня виносить «дідуха».)
Друга дівчина. А що це за куль соломи, тітонько Оксано? Він стояв у Вашій хаті на найпочеснішому місці.
Господиня. Та це ж «дідух», дівчата. У ньому—душі моїх померлих родичів. Вони весь час охороняють мене й мою оселю від лиха. Роблять «дідуха» на Різдво, з першого чи з останнього зжатого снопа жита, та ставлять у хаті на покуті. А під Василя душі відлітають до раю, то й «дідуха» треба спалити.
(Господиня підпалює «дідуха».)
Господиня. А поки він горітиме, затанцюємо!
(Усі танцюють. Тітоньки та дівчата пригощають усіх балабуш-ками, попереджуючи, щоб їли обережно, бо всередині кожної захований папірець із визначенням долі.
Віщування, запечені в балабушках, приблизно такого змісту: «Чекає на тебе цікава зустріч» або «Знайдеш скарб», або «Отримаєш гарну пропозицію», або «Добре складеш іспити», або «На тебе чекає палке кохання» тощо.
Коли всі балабушки роздані, учасники свята співають пісню «Скільки б не співали...». Проспівавши, вигукують: «На все добре! До побачення!»)

За народною традицією 13 січня святкується Щедрий Вечір. За християнським календарем — це день преподобної Мелани. Це залишок стародавнього дохристиянського звичаю.Церква повністю не заборонила поганські звичаї, тому у народній традиції ці обидва свята об'єдналися і тепер святкуємо Щедрий вечір, або свято Меланки.

Легенди про Маланку

1.Стародавні легенди свідчать, що окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна.

Одного разу коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її славний богатир Безпальчик-Васильчик і з нею одружився. Ось чому на Щедрий Вечір ще святкують Василя, у жертву приносять свиню, яка вважається місячною твариною, а Васильчик став покровителем цих тварин. Тому, за народними звичаями, на Меланку готували свинячі нутрощі, по них ворожили, який буде врожай, а з свинячих ніжок варили "дриглю", щоб у людей не боліли ноги. Вшановували Меланку-Миланку за якомога багатшими столами, бо то є продовження Щедрого Вечора з усіма його добрими богами і душами предків.

2. До пізнання віри Христової наші люди вірили у Прабога-вседержителя. Він мав чотири сини і п'яту дочку. Донька його-це наша мати земля, яку звали Ладою. Чотири сини звалися: перший -Ад-Гад (змій- володар пекла), другий син-Яр-Ярило святий Юр; третій -Рай, з якого потім зробили Івана; четвертий, наймолодший,Лад або Мир, з якого зробили Дмитра. Саме сонце звали Святовидом і зображали його як лицаря-богатиря у золотім шоломі і з сімома мечами коло боку. А донька-земля Лада мала двоє діточок: сина на ім'я Радо-Князь-місяць та доньку Весну-Маяну, що її потім почали звати Милана або Миланка. А звали її так тому, що цілому світу була вона мила, бо цей світ квітами і зеленим листом уквітчала. А тому, що лихий змій всім чинив зло, то він заповзявся Маланку- сестру Місяця та в своє підземне царство запроторити. Він її таки нарешті вкрав, у той час, як її брат- Місяць був на полюванні. Але у змія її знову вкрав перший брат Безсильчик-Васильчик і з нею одружився. Отож, святкування Маланки мало символізувати весну, що вирвалася з неволі.


Святкування

Зранку починали готувати обрядову кутю — щедру. На відміну від багатої, її можна було заправляти скороминою (салом або вишкварками). Як і на Святвечір, кутю також ставили на покуть, куди було покладене кубельце з сіна. Власне, у нього й ставили горщик із кутею, прикривши хлібом та дрібком солі. По закінченні свят частину сіна віддавали тваринам, а решту тримали для кубел, де мали нестися кури чи висиджуватися курчата. Поруч ставили солом 'яного «дідуха». Виготовляли його з першого або останнього зажинкового снопа. Пучки соломи ув'язували в пишний вінок, знизу солому розділяли на три купки — ніжки. Кожний прикрашав «дідуха» по-своєму: хто обплітав кольоровими стрічками, хто уквітчував засушеними квітами тощо. Такий «дідух» був своєрідним талісманом, оберегом усього роду — дух дідів. У кожній родині поіменно знали й шанували всіх пращурів аж до сьомого коліна. Вважалося, що душі предків допомагають родині у господарській діяльності, оберігають від пожеж, зберігають у родині лад та спокій. Тому в давнину кілька разів на рік улаштовували сімейну вечерю, на яку запрошували душі померлих родичів. Від Різдва «дідух» стояв на покуті протягом тижня. Опівночі, напередодні Василя, його виносили з хати. У цей час душі предків начебто залишають родину і прямують до свого останнього пристановища. Одну частину «дідуха» спалювали, сповіщаючи цим про народження нового року. З іншої—робили перевесла, якими обв 'язували садові дерева, щоб наступного літа рясно вродили.
Крім куті, господині пекли млинці із салом, пироги, готували вареники з сиром, щоб обдаровувати щедрувальників та посівальників.

З вечора до півночі щедрувальники обходили оселі: спочатку дітлашня, потім молодь. Парубки в цей час водили «Меланку», тобто перевдягненого в жіноче вбрання жартівника. «Мелан-ка» сама не ходила, у неї був свій супровід: «орач» із чепігами від плуга, «сівач» із сівнею через плечі, «дід» із гарапником, «ведмідь», «коза», «журавель», «циган» з «циганкою», «чорт». Ватага ходила по селу із жартами й сміхом. «Циганка» чіплялася до перехожих із ворожінням, «циган» коні міняв, «ведмідь» танцював, «коза» грала на скрипці, «журавель» — найвищий парубок — бив у бубон. Дозвіл щедрувати парубки запитували піснею під вікном:
Ой, господар-господарочку,
пусти в хату Меланочку. Меланочка чисто ходить,
нічого в хаті не пошкодить. Як пошкодить, так помиє,
їсти зварить та й накриє. Добрий вечір!
Водили «Меланку» й дівчата. Вибирали найкращу дівчину й одягали «нареченою» — вінок, стрічки, багато намиста. Друга дівчина вбиралася за молодого, що звався Василем. Усі дівчата були дружками. Дівчата з «Василем та Мелан кою» до хати не заходили — щедрували під вікном. Господарі віддячували щедрувальникам, іноді давали гроші — «Меланці на вінок». Опівночі, за народним повір 'ям, «Меланка» мала одружитися з «Василем». Цьому святому церква відвела перший день нового року. Тож шлюб Меланки і Василя символізував перший його крок, упевнений і веселий.
Хоч дівчата й самі з «Меланкою» ходили, і парубочу «Меланку» частували вечерею, утім, знаходили час поворожити. Зазвичай вони збиралися в хаті самотньої жінки. Приготування до ворож-вечора починалися заздалегідь. Ще 7грудня, у день великомучениці Катерини, до схід сонця йшла кожна дівчина в садок і зрізувала гілочку вишні, ставила її у воду й чекала свята Меланки. Якщо до Меланки вишня зацвіте — добрий знак, бо й доля дівоча цвістиме. Засохне гілочка без цвіту — погана ознака.
На Меланку до схід сонця йшли дівчата до криниці, щоб набрати «непочатої» води. У роті приносили воду до тієї хати, де ввечері збиралися ворожити, вчиняли на ній тісто та випікали балабуш-ки, які повинні були визначити їхню долю.
Кожній дівчині цікаво було дізнатися, чи вийде вона заміж наступного року, яким буде її майбутній чоловік або наречений, яке в нього буде ім 'я та яка вдача. Отже, дівочі ворожіння заслуговують на особливу увагу.

Сценарій до Василя та Меланки

Перелік речей для ворожінь: горщик із кашею, 2 оберемки дров, хусточка, 10 балабушок без начинки, 10 невеличких шматочків сала, 6 однакових глиняних мисочок, каблучка, маленька біленька хустинка, колючка, квіточка, шматочок хліба, хрестик, миска із зерном, 2 коротенькі тоненькі свічки, велика миска з водою, 12 паперових смужок (з написаними на них чоловічими іменами), вертикальне люстерко, тарілочка з водою, букет із вишневих гілок, зрізаних на Катерини, 3—4 аркуші будь-якого паперу, тарілочка для паління паперу, сірники, велика свіча, 2 тарілки, 2 ложки, довгий пасок, великий полумисок з киселем, велика ложка, кошики (або глибокий посуд) для балабушок, балабушки із запеченими смужками паперу (на яких написані різні віщування щасливої долі).
(На сцені відтворено обстановку української світлиці. Вікна, двері, ікони вбрані святковими вишитими рушниками. Підлога застелена самотканими доріжками. Лавки вкриті доріжками. Два столи вкриті вишитими скатертинами. На одному столі стоять різні святкові страви. Другий стіл (невеличкий) для ворожіння. На покуті стоїть «дідух».
Господиня оселі (тітка Оксана) в хаті сама. Порається біля столу. Потім повертається до глядачів.)
Господиня. Від Катерини до Меланки ворожать дівчата:
Рано-вранці воду в роті
Приносять до хати.
Випікають балабушки:
Не прості — чарівні.
Потім цілий день щедрують,
Збираючи гривні.
А як се гуляння стихне,
Прибіжать до хати
І до самої півночі стануть воркотати.
Давно я вже мешкаю в цій хаті сама. Але у свята моя хата не лишається пустою. На Катерини прибігали дівчата ворожити та й на Андрія. А вже після Святого Миколи майже кожного вечора збиралися дівчата й хлопці на вечорниці. Та й на Різдво Христове колядники до моєї хати приносили все, що наколядували. Співали, жартували й вечеряли.
(До хати заходять малі діти.)
Діти. Чи можна щедрувати у вашій хаті?
Господиня. Та ви ж такі малі! І вже щедрівки знаєте? То щедруйте, будь ласка!
(Діти співають пісню: «Сію, вію, посіваю...». Потім уперед виходить одна дитина й виголошує щедрівку.)
Два півники щедрували, до віконця припадали:
— Ко-ко ладу! Ку-ку-ріку! Тобі щастя! Тобі віку! Тобі сонця до світлиці!
А нам пригоршню пшениці. І щиглики щедрували, Під віконцем щебетали:
— Щедрик, ведрик, щедрівонька, Не боліла б голівонька,
Ані ручки, ані ніжки, Щоб Ладуся грала в сніжки. А кролики — не уміли, їх зайчики научили: Щедрик, ведрик, чеберицею, Під красною світлицею! Трусимо, трусимо по сніжкові, Аби росли чорноброві.
Діти всі разом. Добрий вечір! Щедрий вечір! Добрим людям на здоров'я!
(Господиня пригощає дітей цукерками, дякує їм. Діти вибігають. Вона залишається сама.)
Господиня. Сьогодні вранці до схід сонця прийшли дівчата, принесли воду непочатую, замісили тісто та напекли ворожильних балабушок. Ось вони (відкриває край рушника, показує глядачам балабушки у мисці).
вікна. Здалеку чути голоси.)
Голоси за вікном.
Щедрий вечір, пане господарю!
Стережи, Боже, твого товару, твого товару — всякого стану.
Молим Бога за отця, за матку! Добрий вечір!
Господиня (відходить од вікна, звертається до глядачів). Весело на свято Меланки. Он і в сусідів щедрувальники щедрують. (їїспиняє голосний гомін та сміх під вікном.)
Перша дівчина. Тітонько Оксано, тітонько Оксано! Визирніть у віконечко на нашу Меланку!
Господиня. (Визирає у вікно. Під вікном стоїть ватага дівчат із «Меланкою та Василем».) То ви б до хати зайшли, дівчата!
Друга дівчина. Та чи ви не знаєте, тітонько, що дівчата до хати не заходять!
Господиня. Добре, роздивлюся вашу Меланку у вікно. А чи розкажете щось про неї?
Дівчата. Розкажемо! Звичайно, Розкажемо!
Наша Меланка у Дністрі була. У Дністрі була — Дністровську воду пила. На камені ноги мила, Білий хвартух замочила. Повій, вітер буйнесенький, Висуши хвартух тонесенький! Повій, вітер, туди-сюди, Висуши хвартух межи люди! Повій, вітер, на болото, Висуши хвартух, як золото! Повій, вітер, на дубині, Висуши хвартух на дівчині! Добрий вечір!
Господиня. А здорові були, дівчата! Хто з вас «скарбник», щоб Ме-ланці «на вінок» гроші кинути?
Перша дівчина. Я! Тітонько! Я!
(Господиня дістає з гаманця гроші й кидає у вікно. Коли кладе гаманець на місце, хтось стукає у двері. До світлиці заходить її подруга — тітка Ганна.)
Тітка Ганна. Добрий вечір, подружко! А чи будуть у тебе сьогодні дівчата ворожити?
Господиня. Звичайно, будуть.
Тітка Ганна. Тоді я до тебе з проханням. Дозволь, будь ласка, мені племінничок своїх привести — поворожити. Вони дівчата міські, їм таке дуже цікаво.
Господиня. А чому ні? Та й наші дівчата, думаю, не заперечуватимуть. Тітка Ганна. От і добре. То я піду, приведу їх. (Тітка Ганна йде. Господиня сідає на лавку.)
Господиня. Щось дівчата затримуються.
Голоси під вікном. Тітко Оксано! Просимо дозволу защедрувати у вашій хаті!
Господиня (піднімається з лави, відчиняє двері) Звичайно, щедруйте! А я вас пригощу смачненько!
(Заходить ватага щедрувальників з «козою». «Коза» лишається за дверима.)
Перший щедрувальник.
Хочете вірте, хочете ні —
Уже на білому коні
Появився Новий рік.
Веселий, як торік.
В українській вишиванці,
Заблищав, як промінь вранці.
Нехай віє, сіє, дує,
Хай здоров 'я всім дарує!
Другий щедрувальник.
Хай щастить усім в усьому,
І завжди, і всюди.
Гарний настрій у всіх буде.
На свята і в будні.
Третій щедрувальник.
Чути, чути, чути дзвін,
За сто сім далеких гір.
То з далеких свят сюди
Іде свято Коляди!

Четвертий щедрувальник.
Ми на тую коляду Налаштуємо звізду. Ще й Меланку вберемо, І козу приведемо. П'ятий щедрувальник. Щедрик, ведрик, щедрівочка! До вас наша мандрівочка! Час настав прощедрувати, З Новим роком привітати!
Усі разом. Добрий вечір! Щедрий вечір! Господарко! Дозвольте «козу» завести?
Господиня. Заводьте! Побачимо, яка вона у вас: чи велика, чи маленька, чи висока, чи низенька!
(Забігає «коза», пританцьовує, чіпляється до щедрувальників. Уся ватага співає пісню: «Ой, візьмися, козю, в боки». Господиня обдаровує щедрувальників.)
Усі разом. Дякуємо господині, що нашій «козі» дали гарні дари від усієї душі! Дай вам, Боже, щоб на полі всього родилося доволі. Із колоска — жмінька, із снопка — мірка! Щоб у рідній вашій хаті всі завжди були багаті! Добрий вечір! Щедрий вечір!
(Щедрувальники виходять. До світлиці заходять подруги Господині: Уляна, Одарка, Палажка.)
Тітка Уляна. Доброго здоров'ячка, Оксано!
Тітка Одарка. А чи ми не запізнилися?
Господиня. Добрий вечір і вам, мої подружки! Ні, не запізнилися. Саме вчасно. (Подруги обіймаються, цілуються.) А чи принесли ви все те, про що ми з вами домовлялися?
(Подруги відповідають. Заносять принесені речі, розкладають їх на певні місця (усе це потрібне для ворожіння). У цей час заходить Ганна з племінницями.)
Тітка Ганна. Та ти вже не сама, Оксано. Добрий усім вечір! А ось і мої племінниці. Сором'язливі трішки. Зараз наші дівчата прийдуть. Вони веселі, то і ви посміливішаєте.
Третя дівчина. Звичайно, приймемо!
Перша дівчина. Тітонько Оксано, а каші ви нам приготували?
Друга дівчина. То ми б уже пішли долю закликати.
Господиня. Авжеж, мої любі, наварила. «Ох, ця каша, розгониха наша... Нехай вже буде хоч яка гречка, аби не суперечка». (Господиня загортає горщик із кашею в рушник, віддає дівчатам.)
Дівчата. (Ідуть із хати. Стають під вікном і голосно вигукують, кожна по черзі.)
Доле, доле, моя господиня, йди за мій стіл, зі мною вечеряти. (Повертаються до світлиці.)
Тітка Одарка. То й що, дівчата, зазвали долю на вечерю?
П'ята дівчина. Так, тітонько, покликали.
Четверта дівчина. Увесь час лунав гомін по селу.
Перша дівчина. Мабуть, почула нас доля.
Тітка Одарка. А тепер ідіть попід вікна підслуховувати. Потім розкажете, хто що почув. (Дівчата йдуть.)
Тітка Палажка. А чи не заспівати нам, подружки, доки дівчата селом бігають? (Співають народну повільну пісню. Потім повертаються дівчата.)
Перша дівчина. А що це значить: я почула, як в одній хаті тітка сказала: «Зніми, Каїре, стару скатертину, та застели нову, святкову»?
Тітка Уляна. Це дуже гарна прикмета. Куплять тобі нову сукню чи хустку.
Друга дівчина. А я таке почула: «Піди, Івасю, винеси води корові».
Тітка Уляна. Врочить тобі доля піти заміж наступного року. Третя дівчина. А я чула, як тітка наказала дочці своїй ікони прикрасити.
Тітка Одарка. Це, голубонько, значить, що і в тебе будуть нові прикраси: сережки або каблучка.
Четверта дівчина. А я почула, як дядько в хаті сказав: «Сядь, Миколо, не пустуй!»
Тітка Одарка. Сидіти тобі, дорогенька, ще рік у дівках.
П'ята дівчина. А до тієї хати, де я слухала, гості завітали. І господиня сказала: «Заходьте, любі гості, чекаємо на вас».
Тітка Палажка. То значить, що до твоєї хати, красуне, повинні свати завітати!
Шоста дівчина. А я почула, як чоловік та жінка сварилися. Тітка Палажка. Ой, будеш ти з хлопцями сваритися цілий рік.
Господиня. Ох, пташенята мої, розщебеталися. А хто з вас унесе дровець до хати? (Племінниці Ганни йдуть по дрова.)
Тітка Ганна. Зараз принесуть дівчата дрова, а ми їх перекладемо на «вдівець-молодець».
Перша дівчина. Тітонько Ганно, то ми вже ворожити починаємо?
Тітка Ганна. Та ви вже почали ворожити, як тільки горщик із кашею в руки взяли.
Друга дівчина. А що це значить «вдівець-молодець»?
Тітка Гтна. Треба перекласти оберемок дрів, промовляючи на кожну дровину, чи «вдівець», чи «молодець». Якщо на останнє поліно припаде «вдівець» — бути дівчині самій увесь рік. А якщо «молодець» — зустріне вона парубка. Дівчата вносять дрова.)
Тітка Ганна. Складайте свої оберемки. Зараз побачимо, хто з вас яку долю вхопив. (Тітка Ганна допомагає дівчатам перекладати дрова, ворожити.)
Тітка Одарка. А на дровах є ще одне ворожіння: на дев'яте поліно. Нумо, хто найсміливіша, йди сюди!
(Зав 'язує дівчині очі хусткою. Допомагає відрахувати дев 'яте поліно. Потім розв 'язує очі та разом роздивляються поліно. Якщо поліно рівне — наречений буде стрункий, нерівне — згорблений та кривоногий, зелене —молодий, трухляве — старий, із сучками — роботящий, із корою — багатий, біла серединка — бідний.)
Господиня (чує стукіт у двері) А хто ж це ще до нас завітав? (Відчиняє двері.) Заходьте, гості дорогі. (Заходить ватага дівчат-підлітків.)
Дівчата. Чи дозволить господиня в її хаті защедрувати?
Господиня. Добре, дівчата, щедруйте!
Дівчата. Добрий вечір, я — не гірша! Дайте млинця, який більший. Як щедрушка — то пампушка. Як щедреник — то вареник. (Дівчата голосно сміються.)
Господиня. Оце так щедрівочка! Це ж замало, дівчата! Може, ви ще щось умієте?
Дівчата. А ми ще й затанцювати можемо.
Господиня. То ми із задоволенням подивимося. (Дівчата виконують український танок.) Які ж ви молодці. То я вас зараз пригощу.
Дівчата. Не треба, не треба, тітонько. Краще дозвольте нам залишитися поворожити.
Господиня. Та ви ще малі для ворожіння. І які парубки у вашому віці?
Дівчата. Якщо не ворожити, то хоч подивитися дозвольте. Нам теж цікаво.
(Господиня звертається до старших дівчат за дозволом. Ті погоджуються. Дівчата сідають на лаві.)
Тітка Палажка. То, може, дівчата, уже час на балабушках ворожити? Кожну балабушку потрібно салом натерти, щоб собаку приманити. Потім балабушки потрібно покласти на підлогу — на рушник. Та впустимо до хати Сірка. Тітка Оксана його з учорашнього вечора не годувала. Голодний Сірко балабушки почне хапати, а ви примічайте: чию першу з'їсть—та з вас перша заміж вийде; чию в куток заховає — піде заміж на чужу сторону; а буває ще й так: відкусить собака від балабушки й недоїсть—то зустрічатиметься дівчина з хлопцем не довго; а чия залишиться ціла — дівуватиме ще рік.
(Господиня заводить собаку. Спостерігають. Виводить собаку.
Тітка Уляна виставляє на стіл шість тарілочок. Перевертає їх. Ховає під них різні речі: каблучку, хустинку, колючку, хрестик, квітку, шматочок хліба.
Третя дівчина. Тітонько, а що це за ворожіння? Розкажете?
Тітка Уляна. Звичайно, розкажу. Слухайте уважно та запам'ятовуйте. Ось шість тарілочок, а під ними лежать «чарівні» речі. Одна з вас повернеться до них спиною, а подружки пересунуть тарілочки, помінявши їх місцями. Потім дівчина повернеться і вкаже на одну з них. Що лежатиме під вибраною тарілкою — визначить її долю. Каблучка означає одруження, біла хусточка — щасливе кохання, колючка—сварку з коханим, квітка — дівування, шматочок хліба — добробут у родині, хрестик — монастирське життя.
(Із залу запрошуються три-чотири дівчини, а дівчата пересувають тарілки.)
Четверта дівчина. Тітонько Оксано, а якщо знайдете миску зерна для нас, то ми б іще й на зерні поворожили.
Господиня. Зараз буде вам і зерно. Та беріть небагато, щоб рахувати скоріш. Хто взяв непарне зерно, дівуватиме-самуватиме, а хто взяв парне — буде в парі весь рік. (Бере миску із зерном, підносить до кожної з дівчат.)
Дівчата (вигукують). У мене парне! І в мене парне! А в мене непарне...
П'ята дівчина. А як ще можна ворожити? Господиня. А ще можна ворожити на свічках. Шоста дівчина. А як це?
скаламуть. Та спостерігай, до якого імені свічка припливе.
(Дівчата по черзі ставлять свічку на воду, спостерігають, радіють чи обурюються, коли свічка дістається чийогось імені.)
Тітка Одарка. А тепер я приберу папірці та запалю ще одну свічку. Хто з вас поставить обидві свічки на воду, нехай помічає — зійдуться вони разом чи розпливуться в різні боки. Якщо зійдуться свічки — бути у парі, а розпливуться — бути весь рік самотньою.
(Після ворожіння на свічках дівчата співають «Курку-чоботурку».)
Господиня. А що це ви «Курку-чоботурку» згадали?
Тітка Уляна. Та вже, Оксано, час півня вносити.
(Господиня йде по півня. Тим часом тітка Уляна розкладає на підлозі мисочку з водою, пшеницю, люстерко та розповідає: якщо півень спочатку клюне зерна, майбутній чоловік буде господарем, поп 'є води — п 'яницею, зазирне в люстерко — паничем та ледачим.
Господиня вносить півня.)
Господиня. Хто перша? Тримай!
Тітка Палажка. Нумо, дівчата, скидайте ліві чобітки. Зараз подивимося, хто з вас перша заміж піде і хто в кого дружкою буде. (Дівчата знімають ліві чобітки. Тітка Палажка виставляє їх один за одним від дверей, через усю хату, знову до дверей. Чий чобіток першим стане на поріг, та дівчина першою вийде заміж. Також друга і третя. Власниця четвертого чобітка буде дружкою у першої, п 'ятого — дружкою у другої, шостого — третьої.
Заходить Господиня з букетом вишневих гілок. На гілках листячко, деінде квіточки. Кожна гілочка має позначку.)
Господиня. А чи пам'ятаєте, дівчата, як на Катерини вишню ламали? Пригадуйте, хто як свою гілочку мітив. Жодна з них не зів'яла, не засохла. Це, дівчата, на удачу. Будете, красуні, розквітати, як вишня навесні й усі станете нареченими.
Тітка Ганна. А чи хоче хтось із вас щось цікаве про себе дізнатися, окрім одруження?
Перша дівчина. Дуже цікаво. Я хочу.
Тітка Ганна (запалює папірець на тарілочці, який дівчина перед тим власноруч зім 'яла. Стає так, щоб тінь від вогню відбивалася на стіні, та пояснює значення малюнків тіней на стіні). Бачу круту гору та хтось підіймається на неї. Це, певне, ти. А над горою бачу сонце, наче з мережива. Думаю, станеш ти знатною майстринею. Бачу, нібито шляхи розбігаються на різні боки — багато мандруватимеш. Дивись, наче два великих птаха летять, а за ними пташенята — одне, друге, третє, а ось і четверте, і ще... Буде в тебе гарна родина: чоловік— господар і діточок чимало. Годі! Уже очі болять дивитися на вогонь.
Друга дівчина. От якби побачити свого нареченого!
Тітка Уляна. Як дуже захотіти, можна й побачити. Сідай сюди, розкажу та покажу, що потрібно зробити.
(Садить дівчину за стіл. Ставить перед нею люстерко. Між нею та люстерком ставить тарілку з ложкою. Ще одну тарілку з ложкою ставить на протилежний бік столу. Розповідає.)
Як залишишся вдома сама, зроби все так, як я щойно зробила. Загаянь у люстерко та скажи: «Хто судився, хто рядився, прийди зі мною вечеряти». Та чекай, що далі буде.
Друга дівчина. Ох, як лячно! А чи немає іншого способу?
Тітка Уляна. Є. Ось послухайте: треба зняти з себе пасок, покласти його хрестом під подушку та промовити такі слова:
Живу в Києві на горах,
Кладу хрест в головах,
З ким вінчатися,
З ким заручатися,
З тим за руки держатися.
Третя дівчина. Так одразу і не запам'ятаєш.
Тітка Уляна. То я повторю, а ви разом зі мною.
(Усі разом повторюють слова ворожіння.)
Четверта дівчина. І що буде?
Тітка Уляна. На тій подушці побачиш віщий сон: прийде наречений і візьме тебе за руки.
П'ята дівчина (говорить злякано). Та це вже не ворожіння, а чаклування.
(Виникає пауза. її перериває Тітка Одарка.)
Тітка Одарка. То, може, підемо перехожих киселем частувати?
Шоста дівчина. А це також ворожіння?
Тітка Одарка. Так, ворожіння. Дівчина частує киселем перехожого чоловіка чи парубка, а хоч і хлопчика, та питає його ім'я — таким, нібито, буде ім'я її майбутнього чоловіка. Якщо зустрінуться чоловік та жінка, то жіноче ім'я — це ім'я майбутньої свекрухи.
(Усі одягаються, виходять на вулицю. По черзі частують киселем перехожих.)
Друга дівчина. Щось мало людей на нашому кутку.
Господиня. А давайте заспіваємо. То, може, хтось і завітає.
(Усіспівають пісню «Яжтебе, Галю, нелаю...». Почувши її, підходять ще перехожі. Господиня виносить «дідуха».)
Друга дівчина. А що це за куль соломи, тітонько Оксано? Він стояв у Вашій хаті на найпочеснішому місці.
Господиня. Та це ж «дідух», дівчата. У ньому—душі моїх померлих родичів. Вони весь час охороняють мене й мою оселю від лиха. Роблять «дідуха» на Різдво, з першого чи з останнього зжатого снопа жита, та ставлять у хаті на покуті. А під Василя душі відлітають до раю, то й «дідуха» треба спалити.
(Господиня підпалює «дідуха».)
Господиня. А поки він горітиме, затанцюємо!
(Усі танцюють. Тітоньки та дівчата пригощають усіх балабуш-ками, попереджуючи, щоб їли обережно, бо всередині кожної захований папірець із визначенням долі.
Віщування, запечені в балабушках, приблизно такого змісту: «Чекає на тебе цікава зустріч» або «Знайдеш скарб», або «Отримаєш гарну пропозицію», або «Добре складеш іспити», або «На тебе чекає палке кохання» тощо.
Коли всі балабушки роздані, учасники свята співають пісню «Скільки б не співали...». Проспівавши, вигукують: «На все добре! До побачення!»)