| Головна статті |
|---|
| Коси розпустила, віночок наділа |
| 2 сторінка |
| Всі сторінки |
11. Весілля пливе свої русло, і стільки в ньому барв, звуків! Кожен крок, кожна хвилина цього незвичайного дійства має магічне значення, магічну силу. Їх суворо дотримувалися, вони століттями спліталися в єдине нерозривне ціле, яке неможливо описати, а треба тільки пережити.
І ось кульмінація весілля -
«Робили з хліба паляницю,
А з Марусі молодицю».
Знімають з молодої вінок з фатою, а мати молодого пов'язує їй голову хусткою.
Зробили ми діло,
Аж нам чоло впріло:
З коржа-паляницю
З Марусі -молодицю.
12. Заміжня жінка колись виходила на люди тільки з покритою головою. Подолянки пов'язували голову полотняним очіпком так, щоб не видно було волосся, а потім - наміткою.
.
Намітка-старовинний головний убір заміжньої жінки. Це лляне, конопляне полотнище завдовжки від1,5 до 3,5 м, вишите на кінцях. Згодом намітка вийшла з ужитку.
Улюбленим головним убором жінок стала хустка. До речі, хустка, якою покривали молоду, зберігалася нею потім усе життя.
В. Юхимович
Квітчата хустка
На ній і гроно, і пелюстка,
І небо, й райдуги на ній…
Мов берегиня вроди хустка
Здавен у нашій стороні.
Та - нареченим на щастя,
Та - на добро матерям,
Вічний дарунок - хустка квітчаста
Знана стежкам і вітрам.
Веселі ви чи сумовиті,
На схилах Ворскли чи Дінця -
Нема таких жінок у світі,
Котрим вона не до лиця.
Мов помолодшала мати,
гарна й сестра дорога.
Роси в хустині, немов діаманти,
зорі й квітки в берегах.
Ой ті луги та бережечки,
які вгорі, такі внизу...
На щастя й радість два ріжечки,
а два - на смуток і сльозу.
Сонцю й роботі найближча,
подруга днів осяйна
Душу зігріє і зніжить обличчя
хустка - тернова весна.
***
Ганна Чубач
Хустка тернова
Слово до слова-хустка тернова.
Квітка до квітки-весна.
Слухає вечір нашу розмову.
Ту, що на світ одна.
Доня питає-серденько крає:
-Чом називається так?-
Відповідаю, ніби зітхаю:
- Долі тернової знак!-
Доня сміється. Очі -як зорі.
Доня не знає про те,
Скільки тернові бачили горя,
Як безнадійно терен цвіте.
…Рік тридцять третій,
Клятий, холодний…
З голоду пухне село…
Вже моя мама встати не годна:
Смерть опустила крило…
Бабця не плачуть-тихо зітхають
Хустку -єдине добро-
У Могилеві- Подільськім зміняють
(Боже, як вдало!)на жита відро.
Потім робили-хустку купили.
Та почалася війна.
Й разу на свята її не наділи,
В скрині лежала вона.
…Рік сорок шостий…
Жити не просто
Після такої тяжкої війни.
Ходить і ходить непроханим гостем
Батько убитий у мамині сни.
Бабця не плачуть-тихо зітхають.
Хустку не стануть носить.
Знову на трави якісь обміняють.
(Боже, як бабці на обмін щастить!)
Потім робили - хустку купили.
Я пам'ятаю той день:
Бабця купили, мама наділи,
Я доторкнулась лишень.
Доня сміється .Очі - як зорі.
Світ мій від цього ожив.
Доня кепкує: «Довго говориш!
Значення слова - скажи!»
- Вибач! Здалося все пр. нагоді.
Відповідь іншу не жди:
У нашому роді, у нашім народі
Доля і хустка -
Тернові завжди!
***
Закриють очі темної ночі
Легше в могилі спочину…
І мандрувала світом разом з козаками українська хустка. Носив козак її завше коло серця, була йому оберегом не лише від ворожої кулі,тяжкого полону, а й від забуття матері - України.
13. А як колись мили колись мили коси і за ними доглядали?
Використовували для миття голови буряковий квас, жовток свіжого яйця, відвар горіхового листя, настій ромашки, любисток, воду, в якій варилася картопля. Волосся мили у дерев'яних ночвах, розчісували гребінцем кістяним, дерев'яним або зробленим з рогу.
***
Підвели ще й брови для краси,
Тільки ти ходи, як вчила мати,
Не обрізуй русої коси.
Хай вона росте густа та пишна
Чорнобривим хлопцям на біду.
Я тобі, моя чарівна вишня,
Сам у них троянди заплету
Ллються коси, як ранкові роси
В ланцюгах срібляться золотих.
Що є краще за дівочі коси
І троянди, вплетені у них?
14. Змінилося наше життя, змінилося і наше ставлення до народних традицій. Сьогодні ми тішимося залишками тих традицій, змішуємо їх з надуманими звичаями. Але віриться, що прасимволом роду українського заповнять наші душі чимось колись призабутим. Бо всі живемо однією мрією-очищенням роду нашого від наносного і штучного, що породжує в молодих егоїзм і бездуховність.
Думаю, що часу м не змарнували, і таки чимало користі взяли для себе.
То ж чистих вам рос.!
Вродливих дітей та онуків, як квіту у дівочих вінках.
Галина Медведчук,
Провідний науковий співробітник державного істори-ко-культурного заповідника "Межибіж", лауреат обласних премій ім. Т.Шевченка і К.Широцького.
В статті використані репродукції картин
Катерини Штанко та Івана Проціва.
| < Попередня | Наступна > |
|---|
